Розділ 5.1

Повертаюсь за столик до Яра і бачу, що їжа вже чекає на мене. Після зустрічі з тим незнайомцем відчуття якісь неоднозначні, а тут ще і Яр погляду з мене не зводить. 

– Щось сталося? – питає, помітивши мій напружений стан. 

– Усе добре, – натягую на обличчя усмішку. – Давай їсти. 

Яр більше не лізе з питаннями, а я радію цьому. Їмо мовчки, і я розумію, що їжа тут дійсно смачна. В принципі, у цьому обіді немає нічого поганого. Ми з Яром просто знайомі, які хочуть провести разом час за обідом. 

– Я відвезу тебе додому, – говорить Яр, коли час обіду закінчується. Я не проти, тому що свого водія відпустила. 

Ми виходимо на вулицю і прямуємо до автомобіля Ярослава, але несподівано до нас наближається довгонога брюнетка у дуже короткій сукні. Видно, що вона тільки-но з салону краси й виглядає просто ідеально. 

– Яре, це дійсно ти? Не знала, що ти повернувся, – брюнетка на мене не зважає і міцно обіймає Ярослава, який її чомусь не відштовхує. 

– Привіт, Кіро! – відповідає чоловік. – Я дійсно повернувся. 

– Яка чудова новина, – Кіра ця накручує на палець пасмо волосся та облизує вуста. У мене таке враження, що вона готова з'їсти Яра, але поки що стримується. – А це хто? Сестра твоя? 

– Подруга, – говорить Яр. 

– Подруга? – Кіра хмуриться і розглядає мене прискіпливо. – Відколи це тебе на малявок потягнуло, Яре? 

От стерво! Видно ж, що ревнує Яра до мене. І це при тому, що я сильно їй програю одним лише зовнішнім виглядом. 

– Кіро, не варто ображати моїх друзів, – холодно відповідає Яр і відчиняє для мене двері автівки. – Сідай, Діано. 

– Ну пробач, – дівчина швидко орієнтується, що сказала зайве, і знову торкається плеча Ярослава. – Може, зустрінемось сьогодні? Повечеряємо разом? 

– Не думаю, – спокійно відповідає Яр. – У мене багато роботи. 

І чого це я така щаслива сиджу? Я справді думала, що Яр погодиться на її пропозицію. Обличчя Кіри в цей момент треба бачити! 

– Чому ти відмовився? – питаю, коли Яр залишає стоянку. Ну не можу я сидіти мовчки. Цікавість спокою не дає. – Кіра – гарна жінка і явно зацікавлена в тобі. 

– А я зацікавлений у тобі, – несподівано відповідає Яр. Автомобіль зупиняється на світлофорі, і Яр повністю повертається у мій бік. Ось тут моє щастя стає трохи меншим. – Підеш зі мною на побачення? 

– Ти жартуєш? – шепочу. 

– Ні. Чому так думаєш? 

– Я – повна протилежність цієї Кіри. У всьому, – випалюю. 

– У тому-то й справа, Діано, – Яр повертається за кермо, і мені вдається зробити вдих. – Ти справжня, і саме цим привертаєш мою увагу. 

Схоже, Яр взагалі не розуміє, з ким має справу. Я далеко не справжня. Це тільки обгортка, під якою ховається зранена душа маленької дівчинки. 

Відвертаюсь до вікна, тому що почуваюсь якось неоднозначно. Яр більше нічого не питає, і на тому дякую. 

Десь дуже глибоко у моїй душі виникає бажання спробувати стосунки з цим чоловіком. Яр здається мені хорошим. Я бачила, як сильно він любить Алісу і готовий на все заради неї. То, може, і для мене він буде таким? Може, варто дати йому шанс? І собі заодно.

– Сподіваюсь, що ти думаєш про наше побачення, – втручається у мої роздуми голос Яра. 

– Що? Ні! – випалюю і червонію. Знову відвертаюся до вікна, щоб Яр цього не бачив. – На побачення з тобою я не піду.

– Чому? – питає прямо. – Я тобі не подобаюсь? 

– Подобаєшся, але… Я не хочу. 

– Якась дивна відповідь. Тобі не здається? – питає прямо. Автомобіль зупиняється перед воротами мого дому, і, поки чекаємо, коли ж вони відчиняться, Яр чекає на мою відповідь.

– Тобі не потрібна така дівчина, як я, – кажу, розглядаючи свої руки. 

– А що з тобою не так? Ти гарна, розумна і добра. Я можу продовжити, якщо хочеш.

– Не треба! Я… У мене… Шрами по тілу. Вони жахливо виглядають. 

– То проблема в цьому? У твоїх шрамах? – відкрито дивується Яр. – Хіба ж це проблема? Мені здається, що ти просто зациклилася на цьому, а насправді все не так критично. Ти дуже гарна, Діано. Ти мені віриш? 

– Ні, не вірю! – сухо відповідаю і дивлюсь йому в очі. – Дякую, що підвіз, Ярославе. Завтра я допоможу тобі з меблями, але домовмось одразу, що до теми побачень повертатися не будемо. 

– Я хочу тобі допомогти, – хмуриться невдоволено. 

– Не варто. Я у тебе допомоги не просила, – випалюю. – До завтра! Дякую, що підвіз. 

Швидко залишаю салон автомобіля і, не озираючись, заходжу на територію маєтку. Чомусь тремтять руки й плакати хочеться. 

Яр дійсно хоче мені допомогти, але я-то знаю, що він не буде в захваті від того, що побачить у мене на тілі. Мені з цим жити, і я це розумію. А Яру краще поїхати до Кіри. Можливо, вона не така добра та світла, як я, але зате у неї гарне тіло і в ліжку з нею Яру точно не буде сумно.