Розділ 1.1

Двері з боку пасажира теж відчиняються, і виходить Руслан – помічник Алекса. Схоже, це він дозволив цій недогонщиці сісти за кермо. Дівчина щось радісно йому розповідає, махаючи руками, і зовсім не зважає на те, що позаду стоїть ще один автомобіль. Зате помічає Руслан і похмуро мою BMW роздивляється.

Розумію, що відсиджуватись тут немає сенсу, тому залишаю салон, прихопивши квіти та пляшку. Діана різко завершує розмову і якось вороже на мене дивиться. 

До цього моменту ми взагалі не спілкувалися, хоча бачилися кілька разів. Здається, вона разом з Алісою приходила на похорон моїх прийомних батьків.

– Привіт! – тисну руку Руслану, поклавши квіти на капот машини. 

– Який сюрприз, – хмикає чоловік. – Аліса в курсі, що ти повернувся?

– Ще ні, – кажу і переводжу погляд на Діану. Тільки зараз помічаю, що її джинсовий комбінезон забруднений фарбою, як і рукава білої футболки. На щоці у дівчини також пляма жовтої фарби, і виглядає це доволі кумедно. 

– Чого витріщився? – несподівано вороже випалює й, розвернувшись, прямує до будинку. Трохи дивна її реакція, адже я нічого поганого не зробив.

Ще хвилину тому Діана усміхалася, а зараз, ображена на весь світ, зникла за дверима будинку. 

– І що це було? – питаю у Руслана.

– У Діани важкий характер. І ще… вона не дуже любить… людей.

Доволі дивне пояснення від Руслана, але я його приймаю. Усі ми різні зі своїми тарганами в голові. 

Разом йдемо до входу, і Руслан пропускає мене першим. Встигаю тільки роззутися, як з вітальні виходить Аліса і різко завмирає. У неї за спиною Алекс, стоїть, наче кам’яна стіна. Схоже, мені дійсно не треба хвилюватися. З цим чоловіком моя Аліса абсолютно захищена. 

– Яре, – шепоче сестра, а тоді різко зривається з місця і біжить до мене. Руслан встигає забрати букет і пляшку, коли я міцно обіймаю Алісу, а вона – мене. 

Я ніколи не скажу і навіть думки не припущу, що ми не рідні. Між нами дуже сильний зв’язок і я все заради неї зроблю. Все. І навіть більше.

– Як тобі мій сюрприз? – усміхаюсь, але коли бачу сльози у неї на очах – радіти більше не хочу. – Ти чого, Алісо?

– Пробач, – вона витирає сльози та відпускає мене. – Сюрприз неймовірний.

– Чому ж тоді ти плачеш? – не розумію. 

– Це все емоції, – відповідає та опускає долоню на живіт. – Я вагітна, Яре. 

Оце так! Сюрприз хотів зробити я, а вийшло, що Аліса здивувала мене набагато краще. 

– Нічого собі, – кажу. – Вітаю!

Ще раз обіймаю Алісу, а тоді тисну руку Алексу. 

– Мало ж бути щось хороше після усього, що ми пережили, – говорить Алекс. – Ходімо у вітальню. 

Я помічаю, як на порозі вітальні з’являється Діана. Вона змінила брудний комбінезон на джинси та футболку з довгим рукавом, а волосся зібрала у хвіст. На мене дівчина взагалі не дивиться, наче мене тут немає. 

Я знаю непросту історію Діани, і мені по-людськи її шкода, але від такої фурії треба триматись якомога далі. Мені подобаються більш піддатливі жінки. 

– Отже, ти відкриваєш бізнес тут, – говорить Алекс, коли Аліса йде на кухню, щоб накрити на стіл. – Чим саме займатися будеш?

– Охоронна компанія, – кажу. – Хочу повністю змінити напрямок своєї роботи. 

– Звучить цікаво, – додає Руслан. – Будемо звертатися, якщо підмога знадобиться. 

Перед тим, як піти на кухню, вирішую сходити у вбиральню і помити руки. Та коли відчиняю двері, зовсім не очікую побачити там Діану. Вона якраз миє руки під краном і рукава її футболки закатані догори. 

Я встигаю помітити шрами на руці, доволі великі та страшні. Діана як сполохана пташка вимикає воду, опускає рукава і несподівано штовхає мене в груди, і доволі сильно.

– Якого біса? – цідить. Вона виходить за мною в коридор, а я витріщаюсь на її очі, які просто палають від злості. – Тебе стукати не вчили?

– А тебе не вчили зачиняти двері? – не залишаюсь в боргу. – Я ж не знав, що ти там. 

Очі Діани звужуються, і вона збирається піти, але я сам хапаю її за руку. Точно там, де у неї шрам. Це виходить випадково, але вона, мабуть, інакше думає. 

– Пробач, – кажу і руку забираю. 

– Та пішов ти! – цідить і швидко біжить у кінець коридору. 

Після побаченого я просто не можу ображатися на цю дівчину. Вона така колюча, тому що не вміє довіряти людям. І хто я такий, щоб вона мені довіряла? Правильно, ніхто. Тоді чому її шрами не виходять у мене з голови?