Частина 5

Я уклала  справжню угоду зі змією. Тільки так я можу пояснити, нащо я погодилася тиждень тому. 
Вся ця морока з похороном. Всі ці люди, які прийшли поспівчувати, ці косі погляди, немов їм і справді шкода мою сестру. 
Але насправді це не так..
Вони тут, щоб подивитися. 
Обговорити. 
З однієї сторони тут озброєнні люди мафії, з іншої представники держави. І вони підтримають мою сім'ю. 
Далі люди, які обговорюють у чому хто одягнутий. 
Це світ. І він на жаль котиться не у хорошу сторону. Зовсім не хорошу. 
Після похорону ми домовилися зі змією-Давидом зустрітися у кафе. Звісно, я запізнювалася. 

Зміюка Давид Рікардо: де ти є? Я взагалі-то тут чекаю може на тебе.
Я: почекаєш, не помреш від очікування. 
Зміюка Давид Рікардо: здається, у мене зупинка серця. 
Я: коли, здається,  то потрібно хреститися. 
Надіслала я повідомлення, коли підходила до кафе.  Давид одразу помітив мене вирівнявся у своєму кріслі та легко посміхнувся. Він точно не схожий на того у кого була нещодавно зупинка серця. Я прекрасно розуміла, що це був його недолугий жарт. Але хто я така, щоб про це забути. Ніхто. 
— ти явно зараз не схожий на того у кого тільки-но була зупинка серця. 
— я просто дуже сильно вмію грати свою роль. 
— перейдемо до справи? — сказала стоячи над столом. 
– давай, — піднявся зі свого крісла Давид і відсунути моє, щоб я сіла. Нічого собі. Здається, що у цей момент мені очі на лоба повилазили. Я на нього витріщилась від цього жесту джентльмена.  — господи, не дивись на мене так. 
— як так? — запитала я сідаючи за стіл. 
— нібито я щойно зробив щось нереальне. — сказав Давид сідаючи на свій стілець.
— так і є.  
— зараз по справі твоєї сестри ніяких зрушень немає. Ми опитали усі хто міг бути причетний, але результату жодного немає. Можливо, ти щось знаєш? 
— вона доволі часто зникала з зони доступу. 
— тобто? 
— ну моя мама завжди дзвонила до нас і контролювала все. І сестра могла на два дні, а то і більше зникати. Я одного разу, аж слідчу групу підключила, щоб її знайти.  
— і де ти її знайшла? 
— на побаченні з дуже «мутним» хлопцем. 
— поясни. 
— наркоторговець. — коли я сказала це, то Давид здійняв брови від шоку. — думаю його слід перевірити та допитати.  
— я займусь цим. А ти, Оксанко, не забувай про нашу справу. — від його «Оксанко» мене мало не перекосило. 
— я не забула. Завтра у нас з тобою буде багато роботи. Знайди вбивцю. 
— знайду, — Давид торкнувся своєю рукою до моєї. Аж по всьому тілу покотились мурашки. Я не маю  теплішати до цього чоловіка. Не маю бути доброю до нього. Він змія. Я маю зсунути його з посади прокурора. Але чого мені буде це вартим, я навіть уявити не можу. 
— мені вже час, — Давид кивнув забравши свою руку. Я піднялася та розвернулась, але щось змусило мене зупинитися і розвернутися. Я глянула на нього.  Його погляд був теплий. Не був глузливим самовпевненим, як завжди. Щось було інше у його погляді. Немов його погляд мені говорив, що я можу йому довіряти та покластись на нього. І я чомусь йому і вірила. 
— дякую, для мене дуже важливо, що ти  робиш, — сказала я і швидко розвернулася та пішла. 
Я сіла в машину і навіть не запхала ключ у стартер. Я просто сіла і почала плакати. Сльози текли рікою. За те що я не змогла врятувати сестру. Я винила себе частково у її смерті. За те, що не змогла її вберегти. 
Можливо, якби я відповідала на дзвінки матері та брала до уваги її слова, то дівчина була живою. 
Скільки цього слова «якби». Але це не врятує її з того світу. 
Запхавши ключ у стартер я завела машину і рушила. Проїхавши половину шляху на комп'ютері з'явився номер Дениса. Якого біса він мені, ще дзвонить? Пройшов цілий рік і він згадав про мене? 
Я натиснула на клавішу виклику. 
— слухаю, — сказала я дивлячись на дорогу чи немає жодної машини на другорядних дорогах і я зможу добре проїхати дане перехрестя. 
— привіт,  як ти? — запитав Денис спокійним голосом, як колись. Його голос вже не викликав у мені метеликів. Їх викликав зовсім інший голос. 
— добре. Щось сталося, що ти зателефонував за весь цей час?
— у тебе сестра померла. Я хотів висловити співчуття. 
— знаєш, мені твої співчуття зараз зовсім не потрібні. Засунь їх собі в одне місце. І більше не дзвони мені! — я вибила. Тоже мені співчуття він висловити хоче. Нехай засуне собі їх в одне чудове місце. 
Приїхавши додому у наш рожевий особняк, я прийняла душ і лягла у ліжко і довго дивилася у стелю.  Не знаючи, що і очікувати від завтрашнього дня. Або мене завтра чекає чергове розчарування, або я вже не знаю чого очікувати. 

Рано вранці я приїхала на свою роботу тільки вона допомагає відволіктися. Поки Давид шукає вбивцю моєї сестри я шукаю органітора нелегальних перегонів. 
У двері постукали. 
— заходь, — двері відкрились зайшов Давид. 
— не повіриш, що  я знайшов. 
— що? — глянула я на його з надією. 
— твоя сестра за останні шість місяців кілька разів виїжджала за кордон. Ти не знаєш до кого? — я спантеличено глянула. Вона не виїжджала. 
— це неправда. У неї навіть закордонного паспорта немає. 
— є. Ти багато чого не знаєш про свою сестру. І я думаю, що  ці поїздки закордон багато чого нам скажуть. 
— ти дізнався куди вона їздила? 
— ще ні. Ерен мав приїхати і докласти. Я потім, ще зайду. Не хвилюйся ми знайдемо вбивцю,  — він торкнувся рукою мого плеча і вийшов. Хотіла б я собі його настрій і бойовий дух. 
Я стала читати усі документи по справі. І до мене дійшла думка, що хтось хоче підставити Давида з цими гонками, якщо звісно Давид не є ним сам. Організатор точно не з'являється на гонках. Він дивиться з далека. Треба шукати з середини. Коло спілкування Давида. Давид Рікардо єдиний спадкоємець, який успадкує адвокатське бюро. А якщо спадкоємець буде судимий за справу. То бюро втратить свою репутацію. Більшість клієнтів піде до конкурентів. Бюро Макара є конкурентами, але не ворогами, коли я працювала адвокатом,  то вони співпрацювали з нами, як ми з ними. Але я пішла тому я не знаю. Так, що Макар теж може бути підозрюваний. 

Коли я виходила на обід, то я попередила Гната, що той викликав Макара. Поговоримо з ним. Гляну на його поведінку, рухи. Коли людина бреше або ж намагається приховати щось дуже важливе, то вона дуже хвилюється, пульс б'ється швидше.  Очі бігають довкола. А Макара я знаю занадто добре. 

На обід я вийшла з дівчатами у кафе біля суду. Звісно,  це було з їхньої ініціативи. Вони хвилюються за мене, але цьому немає потреби. Моя сестра вбита, а моя задача, як прокурора знайти та покарати винного. 

Коли я зайшла у кафе вони вже сиділи за столом. Побачивши мене вони піднялись, щоб зі мною привітатися.  Обійнявшись з подругами ми сіли за стіл. 
— як ти? — запитала Маруся, а всі уважно дивилися на мене. Я ж казала. Вони занадто хвилюються за мене.
— добре, справді.  Робота відволікає. 
— як просувається розслідування? — запитала Ніка ставлячи свою чашку кави на тарілочку. 
— не знаю. — і вони вилупилися на мене. Я і нічого не знаю. Сумніваюсь, що вони мені повірили. Але повинні. Якщо я їм розкажу про угоду з Давидом, то це дійде до головної прокуратури і у кращому випадку нас обох відсторонять, а у гіршому звільнять з неможливістю працювати у нашій сфері. 
— як це ти не знаєш? — здивовано підняла брови Марта. 
— ну не знаю. Це не моя справа. — після моїх слів мої подруги синхронно відкрили роти. 
— не твоя справа? — запитала знову Марта. — Оксаню, ти ж не маєш температури,  що таке мелеш?
— погоджуюсь, — сказала Ніка. — ти б точно була в курсі усіх новин. І явно не говорила б те що тільки, що сказала. 
— єдине, що я знаю, що Давид щось знайшов, а що саме я не знаю. Відмовляється мені щось говорити. Я як прокурор немаю жодного права лізти. А як сестра жертви, то мене має викликати комісар і все повідомити. А так то нічого, я не знаю.  — сказала я і підняла чашку з кавою, щоб попити свій чай. 
— а може ти з ним домовилась? — заявила Ліля, що я мало не подавилась. Нічого мала Казявка мочить. Одразу ж здогадалася. Я мало не подавилась кавою. 
— обережніше, — сказала Марія до мене. 
— сумніваюсь,  — сказала Марта. — ми з Мазо були свідками, то вони сваряться, як кровні вороги. 
— а те що вони цілувалися, нічого не дає? — сказала Ліля. Я покосилася на Марту, здається, що хтось не вміє тримати язика за зубами. А та одразу зробила невинне обличчя. 
— це була помилка,  — сказала я. Бо так і було насправді. У нас і з Давидом суто робочі стосунки. Нічого більшого у нас не буде. Давид Рікардо підозрюваний у моїй справі. Та і я повинна зсунути його з прокуратури. Так, чи інакше син адвоката, якому падають все на золотій ложечці і цю посаду теж. 
— ага, звісно. Оксанко, якщо наступний раз ви поцілуєтеся, то тільки не говори, що це помилка.  — сказала Марта. 
— мені вже час. Макар чекає. — сказала я піднімаючись з крісла. 
— які ви вже справи провертаєте? — запитала Ліля. 
— законні на відмінну від деяких,  — глянула я на Марту.  
Прийшовши до суду я направилася одразу у свій кабінет. Там мене вже очікував Макар. 
— Оксано, якого біса ти мене сюди покликала? І твій помічник, щось молов не зрозуміло, що! — обурювався Макар з словами, як тільки я увійшла. 
— спокійно. — сказала я сівши у крісло. — знаєш, не кожен день мене викликають на допит до прокурора. 
— Макаре, ти можеш бути підозрюваний до нелегальних перегонів. — Макар глянув на мене,  як на ідіотку. І я зрозуміла, що це не він. Ми працювали разом багато років і я знаю, коли він бреше чи намагається, щось приховати.
— скажи правду, що ти впала з даху і головою сильно вдарилась. Бо зараз щось таке мелеш дурне, як твій помічник Гнат! — сьогодні мені вже два рази за день казали, що я ненормальна. Або я маю температуру, або впала з даху. 
— я перевіряю усі теорії, Макаре,  а ти краще скажи,  все що ти знаєш про адвокатське бюро «Рікардо»? 
— це наш головний конкурент. Інколи їхні клієнти переходять до нас і навпаки. Це адвокатське бюро з дуже високою репутацією сама знаєш, — так, це я прекрасно розуміла та знала. 
— ось сам сказав. Висока репутація. Єдиний спадкоємець — це Давид Рікардо, який йде у цій справі підозрюваним. Його посадять, а коли він вийде, то буде з репутацією в'язня. І бюро втратить свою теперішню репутацію. — тому ти подумала, що я можу бути. — припустив Макар. 
— так, але я мала глянути та послухати тебе і подивитися чи збрешеш ти мені.
— і? — запитав Макар. 
— дізнаєшся потім. Ти вільний. — Макар покинув кабінет.  Я закинула голову назад сидіння крісла і дивилася у стелю. 
Як я маю вийти на винного? Коли довкола мене стільки всього. Смерть сестри, Давид, Головний прокурор,  ця справа з тими перегонами. Як все вирішити правильно? І як не дати задній хід? Я не знаю, але мені здається, що я на правильному шляху. 
У кабінет постукали. 
— увійди! — у дверях з'явився Давид. — є новини. 
— так, ще й які! 
— так, розказуй, чого  ти чекаєш? — Давид сів у крісло поруч з моїм столом. 
— твоя сестра їздила у Швецію до якогось Дениса. — ось чого я не очікувала почути, так це. Я вирячила очі. Не вірячи вухам. Хотілося вірити, що це не той Денис, якого я знаю. 
— що за Денис? 
— Денис Прокурор тут працював. До тебе. — ні. Цього не може бути.
— ні, ні, ні. 
— Оксано...