Частина 4

Я зі всієї сили відштовхнула Давида від себе. 
— ти, бляха, що робиш? 
— цілую тебе, Оксанко! 
— та я краще поцілуюсь зі змією ніж і з  тобою!
— та ти вже це зробила. — самодоволено посміхався Давид. 
— я ненавиджу тебе!
— це взаємно, пані прокурорко. 
— ай, пізно, — вибігли Марта з Мазо із зали.  Ми з Давидом збентежено переглянулися. 
— що пізно? — запитала я у подруги. 
— прибіг чийсь помічник і каже, що там, тобто тут прокурори цілуються,  — о боже, тепер ж весь суд буде про це гудіти. — і я зрозуміла, що це ви. — впевнено сказала Марта, ще вона почала розглядати моє обличчя. 
— що? У мене що щось на чолі написано?
— поправте свою помаду, шановна прокурорко Оксано, — засміялася Марта і вони з Мазхаром щойно зникли за дверима, а вже за мить знову з’явились у залі суду. Я тільки ступила на поріг — і все зрозуміла. Клянуся, ще секунду — і про той поцілунок знатиме вся планета. Я кинула на них погляд, у якому чітко читалося: «Навіть не смійте розповісти!» А вони? Вони зробили вигляд, ніби нічого не сталося.
Очі широко відкриті. Усмішки — ангельські.
Угу… Зрозуміло.
Вони вже всім усе розказали.
Прекрасно. Просто чудово.
Зашибісь.
Засідання розпочалося і у мене почав вібрувати телефон. Починається.  Глянула. А це мама телефонує. До неї ж не могло дійти, що я цілувалась з Давидом змією, то такою, правда? Чи могло? Я скинула виклик потім перетелефоную. Вона далі дзвонить. Я взяла телефон і вийшла. Коли я вставали зі свого місця на мене косо глянув Парс. 
— мамо, можливо, я пізніше з тобою поговорити у мене дуже важливе засідання.
— це не може бути важливішим, за те що я тобі скажу, — починається наша пісня гарна і нова. 
— окей, я тебе уважно слухаю. 
— твоя сестра зникла. — кожного разу коли моя молодша сестра не бере слухавку, то вона пропала для мами. 
— і цього разу точно? Бо минулого разу, коли я зібрала цілу команду, щоб її шукати, то вона спала у себе в гуртожитку, якщо ти не забула. 
— цього разу я подумала все. Обдзвонила усіх в гуртожитку її там нема. 
— мамо, можливо, вона на парах. Вона ж не я, яка під час важливого засідання тут з тобою розмовляю. 
— вона зникла і з нею, щось сталося я це відчуваю. 
— як усі минули двадцять раз?
— я тобі говорю твоя сестра зникла! А ти мені що? — мама вже підвищила голос. Боковим зором я помітила, що з зали суду усі виходять. Куди це вони? Я не могла, так довго розмовляти з мамою, щоб слухання закінчилося. 
— куди це усі? — запитала я у головного прокурора.
— якщо ти вирішила угробити кар'єру прокурора Давида, то свою не доведи до цього, — сказав головний прокурор і пішов. Нічого не зрозуміла. Я завершила виклик з мамою і пішла у кабінет. Як не дивно до кінця дня мене ніхто не турбував. І не знати до чого це веде. Чи до добра, чи до зла? 
І коли я зібралась іти, то  у двері кабінету постукали. Я так і знала, що коли я зберуся додому хтось зайде і завадить мене роботою. 
— зайди, — сказала я і в кабінет увійшов Ерен і він не був гуморі. Скоріше за все засмучений. — що сталося? Що з твоїм обличчям? Таке враження, що перед тим, як зайти сюди ти з'їв багато кислого лимону. 
— вам потрібно зі мною поїхати у відділок. 
— давай краще завтра. Мій робочий день закінчився. 
— ні, прокурорко, сьогодні треба. — промовив Ерен і мені, здалося, що він зараз заплаче. 
— та що з тобою? Таке враження, що ти заплачеш прямо зараз. 
Ми приїхали у відділок, на диво тут були усі мої подруги зі своїми чоловіками і Ромко, який був у Лондоні теж тут. Якого чорта твориться?  А ще змія Давид теж тут.
— не буду питати, що ви тут у такому складі робите. — сказала я до друзів і пішла за Ереном. Він якогось біса направився у морг. Для чого?
— прокурорко, вам потрібно упізнати людину. — сказав Ерен коли зайшли у середину. Бррр...холодно. Тут був труп накритий зверху білою тканиною. 
— чому це я? —  я на нього покосилась. 
— відкривай, — сказав він Олексію. Він здійняв тканину і я побачила знайоме волосся, очі, ніс, губи, родинку. Ого. Дівчина, яка дуже схоже на мою сестру.  — хто це? — пробурмотіла я  
— ми встановили особу. Це... — Ерен зупинився перш ніж назвати ім'я, — Анастасія Федорчук, 19 років. 
— ні, ні, — я похитала головою заперечуючи, — цього не може бути. — і у моїй голові з'явилися слова мами, що говорить, що сестра пропала я знову дивлюся на дівчину, що лежить бляха холодна зовсім нежива і розумію, що це моя сестра. Мертва моя сестра.  
— мої співчуття, — промовив Ерен торкаючись своєю рукою мого плеча. 
— знайди їх, Ерен. Знайди їх і покарай, — підвищила я тон і вибігла з моргу на вулицю. Я відчувала, як позаду мене стоять подруги вони підійшли і обійняли мене. — як я скажу рідним? Сьогодні мама дзвонила і казала, що вона зникла. А я просто сказала, що вона даремно хвилюється. — Мені треба поїхати додому і сказати. 
— я відвезу тебе, — сказав Давид Рікардо я кивнула головою вибралась з обійм друзів і ми пішли з Давидом до його машини, оскільки, моя машина, ще на штрафмайданчику. Як тільки ми приїхали я вийшла з машини зайшла на подвір'я і перед дверима перехрестилася.
— з богом,  — важко видихнула і відкрила двері і увійшла. Рідні були в шоці коли побачили мене та, ще з Давидом, оскільки, я не часто бувала вдома в селі. Зі Львова нам їхати до години часу, а то і менше. 
— Оксано, що ти так пізно приїхала? — запитала мама, — та ще і не сама. — вказала вона на Давида. 
— це Давид Рікардо мій напарник в одній справі. 
— прекрасно, — сказала мама, — ти знайшла свою сестру? — я закрила очі. Давай ти зможеш. Як тільки я їх розплющила я глянула на Давида він кивнув головою. 
— так, мамо. — я пішла на кухню і дістала заспокійливе і накапала п'ятдесят крапель і віднесла мамі на веранду, — на випий.
— для чого? — поцікавилася мама.
— просто випий. — мама покосилась на мене, але взяла стакан та випила. 
— і де твоя сестра? — я думала, що це легше сказати. 
— мамо, — я взяла її за обидві руки, — мені жаль дуже-дуже  жаль, сьогодні її знайшли мертвою. Її задушили. — мама глянула на мене не вірячи моїм словам. Почала хитати головою вона різко віддьорнула свої руки. 
— я маю її побачити!! — крикнула мама. 
Батьки зібралися і ми сіли у машину Давида і поїхали назад у Львів. Приїхавши до відділку Давид повів батьків у морг. А я пішла сіла до Ерена і стала чекати на нього. 
— прокурорко Оксано, — промовив Ерен, коли зайшов в свій кабінет та сів у своє крісло навпроти мого на якому я сиділа. 
— є зрушення якійсь? — запитала я від чого зніяковів Ерен. 
— Оксано, я не можу сказати вам, як сестрі загиблої. — він зараз мене виведе. Я стану прокурором вбивцею. 
— скажи мені, як прокуророві! 
— а тут трохи є ускладнення, — я покосилась, не поняла. 
— Ерен
— головний прокурор назначив прокурором цієї справи Давида, а і ще нам заборонив будь що вам говорити. 
— ви що з мене усі знущаєтеся? — підвищила я голос. 
— прокурорко, будь ласка заспокійтесь, не кричіть ми все-таки у відділку.  — ти в одному місці мені цей відділок. 
—  я зараз підпалю цей відділок, якщо ти мені нічого не скажеш,  Ерен!! Вбили мою сестру, сестру! — кричала я. 
— Ерен, вийди, — сказав Давид і сів навпроти мене і дивився мені у очі, — як ти? 
– тобі то що? — підвищила голос я.  
— я поцікавився, як ввічлива людина,  але тобі це не потрібно, як я бачу, тому перейду до суті. 
— говори 
— ми можемо з тобою домовитися. Я  повністю віддаю тобі справу з цими нелегальними перегонами, а я натомість доповідаю тобі зі справою вбивства твоєї сестри. — тут щось не чисто, чого це він такий добрий. 
— і де твоя користь? 
— оскільки, я іду по тій справі підозрюваним ти знімеш з мене усі звинувачення. — приїхали. 
— моє завдання знайти винного і я знайду,  якщо це ти, то ти будеш відповідати за свої вчинки, якщо ні, то ні. 
— гаразд,  всеодно я не винний. По руках? — Давид простягнув мені свою руку. Я довго вагалась, адже, я думала його стягнути з посади прокурора, а тут я домовляюсь з ним. З однієї сторони зруйнувати його кар'єру, а з іншої вбивця моєї сестри. Якщо я погоджуюсь, то не зможу його знищити, а якщо ні, то буду у тумані. Мені потрібно покарати вбивцю, а Давида я ще не раз знищу. Це подвійна гра,  яку я повинна виграти. 
— Гаразд, Давиде Рікардо, я приймаю твою пропозицію, але без всіляких твоїх тих махінацій.  — потиснула я руку Давида. 
— і твоїх теж, — цього обіцяти я точно не можу.