***

Девід вийшов на затемнений нічу коридор і направився просто до місця вбивства. Стало страшно, а ще дико спостерігати за тим, як від нього віддаляється кабінет, як зникає життя людини, яка стала в нього на шляху. Ні, це був не той, хто викинув його думки у смітник дивних метаморфоз, а дівчина. Ні разу її тут не бачив, подумки собі прошепотів Девід, відчуваючи, як її вигляд відводить його від справ і починає паморочитись в голові. Тієї самої миті, значок на грудях і камуфляж з пістолетом на ремені дав слідчому зрозуміти, хто вона така. Вона поліцейська. І той золотистий житон в пів-темряві, наче виголошував в рупор, що ця жінка прибула з 12 відділку, який для Девіда став другим, по мірі можливостей, домом, і колеги по роботі називали його тим, хто, так би мовити, заміжній зі своєю роботою. Дівчина виглядала спочатку мов ангел, але коли детектив підійшов ближче, його туман в очах розвіявся, і замість дівчини з хорошою фігуркою, постала невеличка дівчина з чорним довгим волоссям, в неї були невеличкі, але нормальні за розміром груди, а також... що ще довго не буде виходити з голови Девіда... це її білосніжні зуби. Тобто виглядала вона як нормальна, я б навіть сказав, стабільне третьокурсниця. Погане було лише одне - вона курила. А Девід цього не любив. Коли він зустрівся зі своєю дружиною, він відразу ж сказав, що ніяких цигарок. Хоч він і сам курив і курить. Просто Девід думає, що це не правильно. Що дівчата не мають курити.

Це погана звичка.

Це шкодить здоров'ю і порушує матку.

Він вчив анатомію, тому все знає, але не хоче казати. Хоча це було давно і не правда. Дев'ятий клас. Він в брекетах, і його називають "ЗАЛІЗНІ ЗУБИ ШКОЛИ ВЕСТ-САЙДУ!!!". Він сидить на першій парті і його штурхають, починають всі у нього списувати, а на уроці літератури з нього знімають штани.

NOSTALGIE!

Підійшовши до поліцейської, детектив присів біля неї і промовив:

- Як вас звуть? Хто ви?

Дівчина відірвала погляд від тіла жертви і подивилася на нього. На Девіда, який сидів і пихтів її сигарети, від чого вона хотіла-була вмазати їй, але відсторонилася від цього. Не хотілося мазати собі руки. А цигарки - це погано. Й справді погано.

- Барлі. Лісбет, - мовила дівчина і потиснула детективу спітнілу руку.

- А мене Девід Беньоф. Я на пенсії, але мене попросили тут попрацювати.

- Я знаю хто ви... Ми вивчали ваші справи в академії.

Девід похитав головою і запитав, втягуючи в рота дим:

- Що ви думаєте про цю справу?

- Що я думаю? Це дуже незвичне запитання, але я намагатимусь дати на нього відповідь. Ну по-перше, покладіть будь-ласка мої цигарки, по-друге, думаю, що тут працював не професіорнал, але ця людина знала, що робить. По-третє, вивчивши документи цього медика, я змогла визначити, що той, під час роботи, любив втратити пару годин життя і провести його в екстазі.

- Можна будь-ласка конкретніше? Я не люблю, коли хтось мені говорить загадками.

Лісбет зморщила лоба і мовила:

- Він любив поприймати наркотики.

- Він? Він був нариком? Ніколи б не сказав.

- Знаю, я цього не бачила, але... в його крові знайшли МЕТ.

- МЕТ? - не зрозумів детектив.

Наче пошепки, щоб ніхто не почув, навіть духи, вона мовила по складах:

- Мет-ам-фі-та-мін.

- Гаразд, - мовив Девід і насупив брови.- Що будемо робити далі? Як з цим всім бути?

- Не знаю... думаю.

- Може...

- ... так може, але може Боже допоможе, тому...

- Допитати того...

- ... хто його постачальник.

- Саме так, - мовив Девід і млосно посміхнувся.

- Але треба спочатку його знайти. 

- А який у вбивці мотив, - поцікавився детектив.

- Він не платив, - вилетіло у Лісбет з рота, - ось саме тому його й убили. Якщо ми знайдемо, хто тут постачальник, він все скаже і все... справу зроблено.

На мить Девід застиг.

Він ще ніколи не бачив, щоб дівчина з поліції так тупила.

Просто на рівному місці.

Певне, якби вона проходила тест IQ, її результат точно б спочатку вибив помилку EROR404, а потім все ж таки показав, але картинку в вигляді великого середнього пальця на білому фоні. Так думав Девід, викидаючи через вікно недопалок від цигарки марки LM. Він такі не любив, але поки не мав своїх.

- Так, - почав Девід, передихнувши, - план такий: ми йдемо зараз до одного мого знайомого, який тут, у своїй палаті, влаштував просто справжній рай для наркоманів. Сам навіть часом курить, але не колить собі усіляку хрінь. Цей весь товар він купляє дешевше, а продає, як ти розумієш, дорожче. Але не на багато. Може він скаже, що знає.

- Ви знаєте таку людину?

Відійшовши від тіла, детектив перебрів через дірку і дістав звідти пляшечку Джеймсона.

- Тут таке можна? - запитала дівчина?

Не довго думаючи, детектив з усм.ішкою на очах мовив:

- Тут можна, АБСОЛЮТНО ВСЕ... 

Вони йшли уздовж коридору, а за ними поступово вимикалося світло.

- А для чого ця пляшка?? - запитала дівчина.

- Даю тобі гарантію, Лісбет, вона нам ще знадобиться.