Епілог

Один рік і один місяць потому

Троє представників великої столичної компанії «Авалон» на чолі з головою правління впевнено піднімалися сходами мерії Лебедівки.

— На цей момент це курортне місто розвивається найшвидше в усьому регіоні, — на ходу інструктував підлеглих голова правління, поправляючи краватку. — Потік туристів зріс утричі, інфраструктура — ідеальна. Ми просто зобов’язані домогтися дозволу відкрити тут наше офіційне представництво. Усім усе зрозуміло?

— Та все зрозуміло, — озвався один із менеджерів, який ішов трохи позаду. — Не хвилюйтеся, шефе. Ми вміємо знаходити підхід до провінційних чиновників. Вирішимо питання.

— Сподіваюся, — сухо кинув голова.

Трійця піднялася на другий поверх, дійшла до потрібних дверей і ввічливо постукала. Почувши зсередини впевнене:

— Заходьте!

Чоловіки один за одним переступили поріг.

Кабінет мера змінився до невпізнання. Тут було світло, просторо й незвично затишно через велику кількість живих квітів. Молода дівчина, яка стояла біля вікна, саме закінчувала поливати один із пишних вазонів.

— Проходьте, сідайте, — спокійно промовила вона, відкладаючи лійку.

Голос здався двом менеджерам смутно знайомим.

Дівчина повільно обернулася.

І тієї ж миті двоє з трьох столичних візитерів завмерли на місці, наче наштовхнулися на невидиму стіну. А на обличчі дівчини повільно розпливлася дуже зрозуміла, передчутлива й украй недобра усмішка.

— Ви?! — хором вирвалося в чоловіків.

— Я, — лаконічно відповіла Аліна, схрестивши руки на грудях і з явним задоволенням розглядаючи своє колишнє керівництво.

Двоє відвідувачів синхронно й дуже нервово ковтнули. Серця в них пішли в п’яти. Про крутий характер нового мера Лебедівки у столиці вже ходили справжні легенди, але вони й гадки не мали, про кого саме йдеться.

Рік тому вони власноруч підписували наказ про її звільнення.

Тепер же стояли перед людиною, від якої залежало майбутнє багатомільйонного проєкту.

Чого варта була хоча б історія з готелем «Палас де Мар», який місцеві жителі вже через місяць після вступу Аліни на посаду геть перестали називати «Палас де Мор». Навіть закоренілий скнара Арсен під пильним і дуже суворим керівництвом нового мера раптом навчився працювати чесно.

Готель перетворився: запрацювали повноцінні екскурсії, сервіс «усе включено» перестав означати продавлений диван і зручності надворі, перетворившись на справжній європейський комфорт.

Ба більше, на задньому подвір’ї заповзятливий господар уже щосили копав величезний котлован під басейн.

Причому копав переважно власноруч.

Після пам’ятної розмови з Аліною Миколаївною Арсен чомусь почав вважати фізичну працю значно менш страшним покаранням, ніж чергову особисту зустріч із мером.

Тепер «Палас де Мар» гордо носив свою законну назву, і ніхто в районі більше не наважувався з нього кепкувати.

Аліна подивилася на приголомшених колишніх начальників.

Рік тому вони виставили її за двері, навіть не підозрюючи, що роблять їй найкращий подарунок у житті.

Якби тоді хтось сказав, що вона стане мером найуспішнішого курорту регіону, Аліна першою розсміялася б цій людині в обличчя.

Але життя іноді любить жартувати.

Причому дуже якісно.

Вона неспішно підійшла до робочого столу, відчинила нижню шухляду і під гробову тишу гостей дістала пляшку горілки та одну-єдину чарку.

Наповнила її до країв.

Голова правління раптом відчув, як по спині пробіг неприємний холодок.

Решта мовчали.

Уперше за довгі роки їм зовсім нічого було сказати.

А от їй — було.

Аліна підняла чарку вгору, салютуючи зблідлим топменеджерам, і з усмішкою промовила:

— Прощавай, розуме, завтра зустрінемося!

І одним ковтком випила чарку.

Після чого поставила її на стіл і широко усміхнулася.

— Ну що ж, панове. Я вас уважно слухаю...