Розділ 15

Новини курортним містечком розліталися зі швидкістю степової пожежі в посушливий липень. До полудня чутки про те, що сталося в відділку поліції, обросли такими фантастичними подробицями, що місцеві авторитети й чиновники воліли зайвий раз не виходити зі своїх кабінетів.

Конкретних деталей не знав ніхто. Подейкували, ніби з Києва приїхала чи то секретна ревізія, чи то особистий представник міністра, а можливо, й узагалі грізна столична прокурорка, яка одним лише поглядом змусила начальника поліції збліднути, почати заїкатися та власноруч вантажити мішки з цементом у кузов вантажівки. І головною єднальною ниткою в усіх цих моторошних історіях була одна й та сама постать — ефектна, сувора шатенка, яка оселилася на базі «Палас де Мар».

Арсен сидів у своєму кабінеті, обхопивши голову руками. Телефон на столі розривався від дзвінків колег по бізнесу, але він не відповідав. Якщо ще зранку він просто побоювався столичної гості, то тепер його страх остаточно переміг здоровий глузд — Арсен перебував у стані чистого, первісного жаху.

Перед внутрішнім зором Арсена то виникала Аліна з крижаним поглядом, то пухкі пачки грошей, які могли принести її ідеї. Перше змушувало його вкриватися холодним потом, друге — мрійливо усміхатися. Душа підприємця розривалася між інстинктом самозбереження та любов’ю до прибутку.

Адже задум із наметами на базі, який Аліна мимохідь підкинула йому вчора, уже почав приносити чималий дохід. Місцеві та приїжджі охоче несли гроші, і Арсен своїм комерційним чуттям розумів: у голові цієї дівчини прихована справжня золота копальня бізнес-ідей. І з неї неодмінно треба витрусити ще кілька задумів, поки вона не поїхала.

Але з іншого боку... Арсен до тремтіння в колінах боявся просто потрапити їй на очі. Містом повзли чутки, що якщо цю столичну шишку хоч чимось розсердити або зробити щось не так, вона зітре на порох і порушника спокою, і все, чим він володіє. Арсен не хотів дратувати хижака. Він навіть думати про таке боявся.

У підсумку жадібність і страх зійшлися в смертельному двобої, і Арсен, не витримавши, прийшов до будиночка дівчат.

Уже хвилин п’ятнадцять він дрібними перебіжками метався неподалік від їхнього ґанку. Кожні тридцять секунд нервово поправляв комір сорочки, витирав рясний піт із чола носовою хустинкою й то підходив ближче, заносячи ногу над сходинкою, то перелякано відскакував назад, ховаючись за розлогим кущем.

«Зайти? Ні, уб’є... А якщо поїде? Стільки грошей повз кишеню! Господи, що робити, підкажи...» — крутилося в його голові.

У цей момент двері будиночка тихенько рипнули. Арсен від несподіванки ледь не впав у клумбу, миттєво завмер біля куща бузку й утягнув голову в плечі.

На ґанок вийшла Аліна. На ній був той самий легкий літній сарафан, волосся трохи розтріпалося після морського вітру, а в руках вона тримала порожню чашку. Дівчина примружилася від яскравого сонця, глибоко вдихнула й подивилася кудись удалечінь, зовсім не помічаючи директора бази, що причаївся в кущах.

Арсен затамував подих, боячись навіть кліпнути.

Аліна постояла секунду, про щось замислившись. Її погляд ліниво ковзнув територією і раптом зупинився точно на заростях бузку, з яких перелякано поблискували очі Арсена. Вона не скрикнула, не здивувалася. На її обличчі не сіпнувся жоден м’яз.

Вона лише спокійно поставила чашку на дерев’яні перила, уважно подивилася просто на нього, а потім повільним, владним рухом вказівного пальця покликала Арсена до себе.

У Арсена всередині все обірвалося. Ноги миттєво стали ватяними, а до горла підступив клубок. Шляху назад уже не було — його помітили.

Арсен не підійшов — він радше підплив до ґанку на напівзігнутих ногах, дорогою натягнувши на обличчя якнайлюб’язнішу, запобігливу усмішку. Він чесно спробував видавити із себе хоч якесь привітання, але слова вперто не хотіли виходити з пересохлого горла, і Аліна розчула лише щось схоже на нерозбірливий жалібний стогін.

Дівчина окинула його холодним поглядом і сама запитала:

— Скажи, люб’язний, а де екскурсії найкрасивішими місцями вашого краю, які обіцяні відпочивальникам?

Після цього запитання Арсен на мить упав у повний ступор — головним чином тому, що ніяк не міг пригадати, коли саме встиг їй це пообіцяти. Його обличчя, яке ще секунду тому випромінювало нудотну привітність, миттєво змінилося, перетворившись на дивну суміш писка побитого собаки й людини, якій колесом переїхало ногу. Коліна директора бази затремтіли, і він уже був готовий упасти на землю та благати про пощаду, але Аліна продовжила, анітрохи не збентежившись такими різкими змінами в його зовнішності:

— На офіційному сайті вашої бази розміщена інформація, що всім відпочивальникам надаються екскурсійні тури. Я тут уже кілька днів, а мені жодного разу нічого подібного не запропонували! Якби не знайомі, які звозили мене на мис Бурнас і Лебедівську косу, я б місцевих красот узагалі не побачила. А я так розумію, це далеко не єдине, чим славиться ваш регіон. Чи не так? — грізно примружилася Аліна.

Арсен перелякано й часто закивав, не наважуючись вставити бодай слово.

— То де екскурсії, шахраю? — Аліна схрестила руки на грудях. — Ти ж на них можеш заробляти гроші! Лінуєшся. І людей обманюєш.

Після слів про заробіток у комерційній душі Арсена щось голосно клацнуло. Страх миттєво відступив, а дар мови одразу повернувся разом із широкою сяючою усмішкою.

— Боже, бережи королеву... — ледь чутно прошепелявив господар бази, розпливаючись від блаженства. — Будуть! Обов’язково будуть ексклюзивні екскурсії найпрекраснішими, наймальовничішими місцями узбережжя!

— Та мені не потрібно ніяких ексклюзивних, — відмахнулася Аліна. — Мені найзвичайнішу, із тих, що у вас на сайті вказані.

— Усе буде в найкращому вигляді! Просто завтра зранку! З найбалакучішим, найобізнанішим гідом і на розкішному автобусі з кондиціонером! Усе буде, Арсен особисто обіцяє! Дозвольте йти, будь ласка? Екскурсію організовувати, просто зараз біжу!