Розділ 12

Двері будиночка зі скрипом відчинилися, і до кімнати, ледь переставляючи ноги та похитуючись від дикої втоми, увійшла Аліна. Соломія, яка вільно розляглася на величезному ліжку, підвела голову від подушки, подивилася на подругу й, радісно заверещавши, підскочила на місці. Наступної миті вона вже кинулася до Аліни з обіймами.

— Чого це ти така жвава зранку? — мляво запитала Аліна, намагаючись утримати рівновагу.

Соломія, широко обвівши руками кімнату й зробивши кілька захоплених обертів навколо себе, лише й змогла видушити:

— Це просто клас! І все, абсолютно все працює! Алінко, це ж як у казці!

— Авжеж, Арсен уміє дивувати, — пробурмотіла Аліна, із зітханням полегшення вмощуючись у глибоке крісло й блаженно заплющуючи очі.

— А квіти на клумбі? Ти бачила, що там росте? — продовжувала захоплено щебетати Соломія, в якої емоції явно били через край.

— Поки що ні, але збираюся провести інспекцію одразу після того, як висплюся, — відгукнулася Аліна, насилу підводячись із насидженого місця.

Та дістатися до омріяного ліжка їй так і не вдалося. У двері пролунав нерішучий, але наполегливий стукіт.

— Та що ж це таке... — пробурмотіла Аліна, ледь стримуючи стогін, а Соломія вже щодуху кинулася відчиняти, навіть не згадавши, що стоїть у самій лише піжамі зі смішними рожевими слониками.

Схопившись за ручку, Соломія потягнула двері на себе й крізь величезний запашний букет квітів насилу розгледіла обличчя незнайомого молодого хлопця.

— Ой, вибачте... — знітився незнайомець, розгублено кліпаючи. — А Аліна тут живе?

— Ви точно потрапили туди, куди треба, заходьте! — одразу відступила вбік Соломія, гостинно пропускаючи гостя всередину. — Мене, до речі, Соломія звати. А вас?

— Андрій.

— Андрій?! — миттєво відгукнулася Аліна, одразу розплющивши очі. — А ти що тут робиш?

— Прийшов запросити тебе... — почав було хлопець, переступаючи з ноги на ногу.

Та договорити він так і не встиг, бо у двері знову постукали. Цього разу значно впевненіше й наполегливіше. Соломія, хихикнувши, знову розчинила двері, і перед нею виріс ще один розкішний букет. За знайомим широко усміхненим обличчям Максима дівчина одразу здогадалася, кому призначалася ця краса.

— Привіт! — весело промовив Максим.

Та Соломія не стала нічого відповідати. Вона просто схопила його за руку, безцеремонно затягнула всередину будиночка й дзвінко поцілувала в щоку. А потім ще раз, але вже в губи.

Андрій скоса поглянув на нового гостя й міцніше перехопив свій букет, ніби раптом опинився учасником якогось негласного змагання.

Поки Соломія й Максим були зайняті своїм несподіваним ранковим поцілунком, Аліна, яка завжди вирізнялася значно більшою сміливістю та рішучістю, перевела погляд на свого сором’язливішого гостя.

— То навіщо, кажеш, прийшов? — із легкою усмішкою запитала вона, схрестивши руки на грудях.

Андрій, який до цього трохи ніяковів, під її прямим поглядом підбадьорився, простягнув букет і впевнено промовив:

— Я прийшов запросити тебе на мис Бурнас. Це наше знамените високе глиняне урвище. Хочу показати тобі море з висоти пташиного польоту. Там, до речі, неймовірна краса, і можна зробити просто приголомшливі фотографії!

Цю розмову краєм вуха почув Максим. Закінчивши з поцілунком, він весело хмикнув:

— Бурнас — це річ! Але в мене пропозиція цікавіша. Дельфіни! Я приїхав запросити вас поїхати на Лебедівську косу й подивитися на дельфінів. Вони саме зранку підходять майже до самого берега.

Дівчата на мить замислилися, зважуючи варіанти, але хлопці швидко дійшли згоди, що сьогодні погода ідеальна саме для коси, і до дельфінів треба встигнути, поки сонце не піднялося надто високо.

Останнє слово, звісно ж, залишилося за Аліною. Вона окинула хлопців оцінювальним поглядом і авторитетно заявила:

— Отже так, кавалери. Сьогодні їдемо на косу. Дельфіни звучать надто спокусливо, щоб відмовлятися. Я так розумію, ви обоє на машинах?

Хлопці синхронно кивнули.

— Поїдемо однією машиною, — твердо заявила Аліна. — Так буде значно веселіше.

— Домовилися! — усміхнувшись, промовив Максим.

— Чудово. Тоді у вас, дівчата, є десь пів години на збори, — повідомив Андрій, захоплюючи Максима до виходу. — А ми поки зачекаємо надворі, подихаємо свіжим повітрям.

Хлопці вийшли, акуратно причинивши за собою двері, а в будиночку одразу почалася метушлива й галаслива дівоча підготовка до головної подорожі цього ранку.

У відведені пів години дівчата вклалися ідеально. Коли двері будиночка знову відчинилися, перед здивованими кавалерами постали дві прекрасні панянки, одягнені в легкі, повітряні сарафани та витончені солом’яні капелюшки. Хлопці на мить навіть втратили дар мови.

Та перш ніж сісти до машини, дівчата тоном, що не терпів заперечень, зажадали, аби їх негайно сфотографували на тлі оновленого будиночка та квітучої клумби. Максим виконав цей почесний обов'язок із превеликим задоволенням, зробивши з десяток чудових кадрів.

Андрій же, уважно оглядаючи територію навколо, похитав головою й, не втримавшись, зауважив:

— Знаєте, у нас це місце жартома називають «Палас де Мор». Через фантастичну скупість власника. Але те, що я сьогодні побачив у вашому номері, і оце все... — хлопець указав рукою на квітучу клумбу та ошатні горщики з квітами на вікнах, а потім перевів погляд на ідеально підстрижену й прибрану галявину. — На Арсена це зовсім не схоже. Він що, базу комусь продав?

— Ні, — весело відгукнулася Соломія, поправляючи криси капелюшка. — Це Аліна провела з цим скнарою роз'яснювальну бесіду.

— За допомогою палиці? — не втримавшись, із посмішкою запитав Андрій.

— Чому відразу за допомогою палиці? — щиро здивувалася Соломія. — Звичайними словами. Наша Алінка вміє переконувати!

— Так, це я вже зрозумів, — розсміявся Андрій.

Він підійшов до бувалого автомобіля Максима й галантним поклоном відчинив дверцята, запрошуючи дівчат сідати всередину.