Розділ 10

Телефонний дзвінок розбудив Тетяну Петрівну серед ночі. Наполеглива, оглушлива трель безцеремонно вирвала її з найсолодшого передсвітанкового сну. Ледве намацавши слухавку й притиснувши її до вуха, жінка почула схвильований голос диспетчера, який приголомшив її новиною: за нею вже вислали машину, і вона має бути повністю готовою за п’ятнадцять хвилин.

Тетяна Петрівна кілька секунд сиділа на ліжку, намагаючись зрозуміти, чи не наснилося їй усе це. За вікном стояла густа передсвітанкова темрява, старий годинник на стіні невдоволено цокав, а серце чомусь калатало так, ніби її викликали на фронт.

Щиро здивована тим, що її, просту прибиральницю, підняли серед ночі, мов солдата за бойовою тривогою, та женуть кудись на роботу, Тетяна Петрівна невдоволено побурчала. Проте старий гарт узяв своє — вона швидко підвелася, накинула звичний робочий одяг, пригладила волосся й вийшла на подвір’я.

На її диво, біля воріт уже справді урчала потужним двигуном дорога, блискуча від лаку іномарка преміумкласу. Але справжнім шоком стало те, що на задньому сидінні вже сиділа її колега Шурочка. Бідолашна дівчина завмерла в такій неприродній позі, ніби смертельно боялася торкнутися бодай чогось усередині цієї небаченої розкоші, щоб випадково нічого не зламати й не забруднити.

Молодий водій у бездоганно чистому костюмі послужливо вискочив з-за керма, підбіг до Тетяни Петрівни й з ідеальною ввічливістю відчинив перед нею задні дверцята, запрошуючи сідати.

Стара прибиральниця окинула поглядом усю цю нечувану розкіш і похитала головою.

— Оце так так... — тихо пробурмотіла Тетяна Петрівна й обережно залізла всередину.

***

Автомобіль мчав на величезній швидкості порожніми дорогами, що потопали в передсвітанкових сутінках. Потужний двигун працював рівно й майже безшумно, а підвіска настільки м’яко ковтала будь-які нерівності асфальту, що здавалося, ніби вони не їдуть, а пливуть у повітрі.

Тетяна Петрівна припала до тонованого скла, зачаровано дивлячись на силуети знайомих будинків і зачинених магазинів, що пропливали повз. Усередині неї наростало дивовижне, давно забуте відчуття. Уперше за багато років вона почувалася справжньою королевою, яку везуть на важливий державний прийом, а не на чергову зміну зі шваброю. Жінка навіть упіймала себе на думці, що подумки підносить гарячі подячні молитви за того невідомого багатія, який влаштував їй це маленьке нічне диво. Хто б це не був — дай Боже йому здоров’я.

Невдовзі дорожні вказівники змінилися піщаними краєвидами, іномарка м’яко зашурхотіла шинами по гравію й виїхала просто до центрального пляжу.

Коли Тетяна Петрівна та Шурочка вибралися з прохолодного салону на свіже ранкове повітря, у них одночасно відвисли щелепи. На зазвичай порожній парковці біля узбережжя, де в таку пору нікого не бувало панувало неймовірне, метушливе пожвавлення. Тут уже зібралися майже всі їхні знайомі колеги з найрізноманітніших ЖЕКів і комунальних служб міста. І що найдивовижніше — жодна людина не прийшла пішки. Абсолютно всіх привезли або на таких самих презентабельних автомобілях, або комфортабельними екскурсійними автобусами, які вщент заповнили весь майданчик, або навіть на таксі.

— Не інакше як президент приїде... — тихо, ледь ворушачи губами від страху, пробурмотіла Шурочка й про всяк випадок зручніше перехопила свою робочу сумку, ніби та могла послужити їй щитом.

— Ой, сплюнь! А то ще біду накличеш, — суворо відгукнулася Тетяна Петрівна, про всяк випадок перехрестившись. — Президента нам тут іще бракувало для повного щастя.

Вона рішуче поправила хустку й попрямувала вглиб натовпу, туди, де біля самого входу на пляж стояв старший зміни, судомно гортаючи якісь папери. Треба було терміново з’ясувати, через що весь цей нічний переполох і хто замовив музику.

Відповіді довго чекати не довелося. На пляжі, під суворі вигуки бригадирів і освітлена потужними прожекторами автомобілів, що прибували один за одним, розпочалася безпрецедентна, грандіозна генеральна толока.

Десятки людей у фірмових жилетах дружно рушили ланцюгом золотавим піском. Шурочка й Тетяна Петрівна, миттєво ввімкнувшись у звичний робочий ритм, перехопили інструменти. Під дружний шарудливий гул граблів узбережжя просто на очах почало перетворюватися на картинку із закордонного журналу. Сміття, недопалки й сухі водорості зникали з піщаних дюн із космічною швидкістю. З кузовів вантажівок, що під’їжджали одна за одною, робітники вже почали вивантажувати ряди новеньких шезлонгів, що пахли свіжою деревиною, та величезні пляжні парасолі.

За кілька хвилин Тетяна Петрівна несподівано впіймала себе на тому, що працює з якимось особливим азартом. Ніколи ще їй не доводилося бачити, щоб комунальників збирали так швидко, організовано і, що найдивовижніше, з такою повагою.

Слова Аліни, кинуті напередодні, втілювалися в життя з армійською точністю та воістину столичним розмахом.