Розділ 8

Максим ліниво насолоджувався літнім сонцем, розвалившись на своєму покривалі, і вже зовсім не сподівався на прихильність долі після такого грандіозного й гучного провалу. Але життя, як відомо, вміє дивувати.

Два чарівні створіння в купальниках з’явилися поруч із ним зовсім несподівано. Дівчата безцеремонно вмостилися просто на край його підстилки й простягнули йому пляшку доброго дорогого шампанського.

— Мене звати Аліна, а це Соломія, — з ходу заявила брюнетка. — Я прийшла вибачитися. Ну і подякувати.

Максим кілька секунд мовчки крутив пляшку в руках, наче справді розмірковував, чи варто приймати капітуляцію.

— Ну що? — не витримала Аліна. — Довго ще вдаватимеш із себе ображену невинність?

— Просто насолоджуюся моментом, — широко всміхнувся хлопець. — Не щодня до мене з шампанським приходять. Відпустило?

— Так, — поступливо кивнула Аліна. — Тож вибач, що влаштувала скандал на весь пляж.

Максим мимоволі відзначив, що без ранкового гніву Аліна виглядала зовсім інакше — жива, яскрава, із якоюсь заразливою енергією. А її подруга, навпаки, справляла враження людини, яка завжди спочатку усміхається, а вже потім говорить. І друга подобалася йому значно більше.

— Е ні, — хлопець хитро примружився, явно вловивши зміну настрою столичних гостей. — Так просто ви тепер мене не позбудетеся.

— Що? — спантеличено підняла брову Аліна, готова знову перейти в режим оборони, але Соломія вчасно штовхнула її ліктем у бік і привітно всміхнулася хлопцеві:

— Та зачекай ти, Алю, дай людині договорити. То чого ж ти хочеш, Максиме?

— Запрошую вас до бару, — озвучив свої умови хлопець, схопившись на ноги. — Там знайомитися й розмовляти буде набагато зручніше, ніж на гарячому піску.

— А от тут я, мабуть, погоджуся, — несподівано підтримала його Аліна, оглядаючи узбережжя. — Там хоча б нормально сісти можна. А то на цьому пляжі навіть пристойного шезлонга не знайдеш. Що це взагалі за дикунство? Місце ж неймовірне, а сервіс — повний нуль! Сюди б нормальних лежаків завезти, парасольки поставити, територію прибрати й красу навести — казка була б, а не курорт. І куди тільки місцева влада дивиться? Справжні роззяви. Сліпі роззяви. Дурні!

Ображено бурмочучи, Аліна навіть не здогадувалася, хто саме в цю мить — окрім Максима — уважно ловив кожне її слово. А ідея з баром їй виразно подобалася.

— Ну, раз ви згодні, тоді ходімо, — усміхнувся Максим. 

Він по-джентльменськи простягнув руку Соломії, допомагаючи їй піднятися з піску.

— А мені? — ображено пробурмотіла Аліна, дивлячись на хлопця знизу вгору й демонстративно залишаючись сидіти.

— А ти дряпатися й битися більше не будеш? — підморгнув їй Макс.

— От тепер — обов’язково буду!

— Ну тоді вставай сама й розробляй спину, — розсміявся хлопець.

— Ах ти ж!.. — удавано обурилася Аліна, легко піднялася й із награною суворістю замахнулася на нього кулаком.

***

Дорогою до бару Максим весело крокував посередині, раз у раз переглядаючись із Соломією, а Аліна йшла трохи збоку, демонстративно прислухаючись до своїх відчуттів у попереку. Спина працювала як швейцарський годинник — тихо, рівно й без жодного натяку на ранковий біль.

— Ми йдемо до найлегендарнішого місця на цьому узбережжі, — інтригуючим тоном почав Максим, ведучи дівчат повз піщані дюни. — Бар називається «Хмільний дельфін».

— «Хмільний дельфін»? — пирснула Соломія. — Яка... поетична назва. Бідна тварина, за що ж її так?

— О, за цим стоїть ціла історія! — усміхнувся Макс. — Кілька років тому в місцевого винороба, який віз товар на базу, просто на повороті біля скелі відкрився причіп. Дві величезні бочки з хмільним крафтовим пивом вилетіли на повній швидкості, зірвалися з урвища й розбилися об прибережне каміння. А повз саме пропливала зграя дельфінів. Один із них, найцікавіший, мабуть, вирішив продегустувати продукт, що хлинув у морську воду. Загалом, за годину цей дельфін приплив просто до центрального пляжу, намагався співати чайкам серенади, викручував кумедні сальто перед відпочивальниками, а наприкінці взагалі заснув на мілині, підклавши під голову чийсь надувний матрац. Потім відпочивальники тягнули його назад на глибину. Міська влада настільки вразилася цим видовищем, що відкрила просто на цьому місці бар і назвала його на честь того дегустатора.

— Брешеш! — весело промовила Соломія, лукаво примруживши очі.

— Це чиста правда! — удавано обурився Максим, приклавши руку до грудей. — Наше містечко взагалі дружить із дельфінами. У нас тут неподалік є одне особливе місце, куди вони підпливають просто до берега, і їх навіть можна погладити. Хочеш, покажу? — запитав Максим, дивлячись просто на Соломію.

— Хочу! — одразу відгукнулася дівчина і відкрито, без тіні збентеження взяла Максима за руку.

За розмовами вони й не помітили, як підійшли до симпатичної дерев’яної будівлі під солом’яним дахом, розташованої на невеликому пагорбі.

Усередині «Хмільного дельфіна» панувала приємна прохолода, пахло легким димком від мангала та цитрусовими коктейлями. Вентилятори під стелею ліниво ганяли свіже повітря.

Компанія швидко знайшла затишний вільний столик у самому кутку, біля бамбукової ширми, звідки відкривався чудовий краєвид на море, і з задоволенням вмостилася в плетених кріслах. Зробивши замовлення, вони попросили офіціанта принести по порції соковитого шашлику, легкі закуски та, звісно ж, крижані напої.

Розмова потекла легко й невимушено. Максим виявився чудовим оповідачем, Соля раз у раз кокетливо сміялася, а Аліна нарешті розслабилася, відчуваючи, як відступає накопичена за божевільну добу втома.

Коли на столі з’явилися закуски та вкритий крапельками конденсату графинчик із місцевою фірмовою настоянкою, Максим розлив напій по чарках і з усмішкою підсунув одну з них Аліні.

— Ну що, за здоров’я твоєї спини?

— Ні-ні, навіть не вмовляй, — замахала руками Аліна, відсуваючи чарку подалі. — Мені алкогольних пригод на найближчий рік уперед вистачить. Я вчора вже «погуляла», дякую. Більше ані краплі.