Розділ 3

Дорожня втома взяла своє — дівчата вимкнулися миттєво, щойно дісталися подушок, і проспали без задніх ніг майже до третьої години дня.

Коли Аліна насилу розплющила очі, сонце вже палило щосили крізь щілини в старих шторах. Перше, що вона побачила просто перед собою на стіні, був величезний, запилений, чистокровний радянський килим із трьома ведмедями на поваленому дереві в сосновому бору. Точнісінько такий самий колись висів у селі в її бабусі, яка безмежно ним дорожила й не дозволяла навіть торкатися руками.

Аліна загальмовано перевела погляд праворуч. На тумбочці з потрісканого ДСП гордо височів масивний дерев'яний телевізор «Електрон» — судячи з його грізного вигляду, цей динозавр дожив до 2026 року виключно завдяки титанічним технічним зусиллям і добірним матюкам якогось місцевого умільця Кузьмича. Решта обстановки «люкса» повністю відповідала цій музейній естетиці: кульгава шафа для одягу, дві різномасті тумбочки та стійкий, невивітрюваний запах старого дерева, вогкості й нафталіну.

Сон з Аліни змило тієї ж миті. Дівчина різко сіла на ліжку, і в цей момент під нею з оглушливим, жалібним дзвоном луснула стара панцирна пружина. Права половинка Аліниної дупи тут же підступно й доволі глибоко провалилася в утворену заглибину.

— Чотиризірковий готель, значить... — зловісним шепотом промовила Аліна, вибираючись із пастки радянської меблевої промисловості.

Усередині в неї, підживлюване позавчорашнім звільненням, із новою силою закипало люте полум'я, що змітало все на своєму шляху. Вона випросталася, розправила плечі й хижо подивилася на сусіднє ліжко.

— Соломіє, підйом! — скомандувала вона. — Настав час трохи побешкетувати.

— Алінко, ну блі-і-ін... дай поспати, — долинуло з-під простирадла глухе сонне бурмотіння Солі, яка спробувала натягнути подушку на голову.

— Підйом, кажу! Я тобі зараз чаю зроблю, щоб привести до тями, — відрізала Аліна, рішуче прямуючи до столу.

Там, серед гранчастих склянок і пожовклих горняток, гордо височів новенький електричний чайник — мабуть, єдиний сучасний прилад у всьому цьому заповіднику розвиненого соціалізму. Але й тут Аліну спіткала нищівна невдача.

Щойно вона набрала води з-під крана й клацнула кнопкою, як прилад повівся вкрай агресивно. Чайник загрозливо зашипів, мов розтривожена кобра, потім голосно чхнув, заіскрив, і в будиночку з характерним сухим клацанням одразу вибило світло. Кімната, що занурилася в темряву, зустріла дівчат мертвою тишею.

Аліна завмерла. Вона повільно стиснула кулаки, її плечі дрібно затремтіли від люті, що підступила до горла. Секундна пауза — і тишу Лебедівки розірвав оглушливий, сповнений праведного гніву крик:

— А-а-а-а-а!

Після чого Аліна різко розвернулася, мертвою хваткою схопила зі столу свій вірний планшет із відкритою вкладкою фейкового «Палас де Мар» і рішучим кроком попрямувала до виходу з будиночка. Комусь зараз явно доведеться відповісти за «ексклюзивний спа-відпочинок».

Розгнівана Аліна широкими, рішучими кроками прямувала до будиночка адміністратора, готова трощити й ламати.

Назустріч їй із-за рогу якраз вийшла вчорашня нічна знайома, яка відчиняла ворота, — уже без зеленої маски й бігуді, звичайнісінька місцева жінка. Але засліплена люттю Аліна її навіть не впізнала. Вона промчала повз із такою аурою роздратування, що «нічна кікімора» про всяк випадок втягнула голову в плечі й не ризикнула заговорити про оплату.

Аліна злетіла на ґанок, з розмаху вдарила ногою в зачинені двері й так голосно гукнула на весь двір, що навіть птахи злетіли з дерев:

— Де вона?!

Адміністраторка миттєво оцінила вираз обличчя столичної гості й вирішила вдати, що господині сьогодні немає вдома.

— Напевно, пішла... — невпевнено відповіла вона, вирішивши перечекати, поки праведний гнів відвідувачки хоч трохи вщухне.

Але, поглянувши на Аліну, яка різко розвернулася на місці й уже крокувала назад у її бік, жінка швидко зрозуміла — не вщухне. Тут треба було діяти радикально, і адміністраторка вирішила піти ва-банк.

— Лорде, до мене! — скомандувала вона, і з тіні сосен до неї відразу підбіг величезний вірний пес — один із тих нічних вартових біля воріт.

Жінка поплескала його по загривку й тихо, але повчально промовила:

— Налякай її трохи.

І легенько підштовхнула пса в бік Аліни.

Лорд слухняно зірвався з місця й помчав за Аліною, дорогою видаючи грізне гарчання. Але наздогнати дівчину так і не зміг. Мов відчувши спиною небезпеку, вона раптом різко обернулася й подивилася на нього таким поглядом, що пес загальмував усіма чотирма лапами, здійнявши хмару пилюки.

Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного.

Потім Лорд підібгав хвоста, притиснув вуха й із гідністю, яка зазвичай з'являється в собак після ухвалення важливого життєвого рішення, поспішив забратися подалі.

Адміністраторка нервово ковтнула слину, спостерігаючи за ганебним відступом свого головного захисника. Потім дістала телефон і швидко набрала власника бази.

— Тобі краще приїхати. І якнайшвидше, — сказала вона, щойно Арсен відповів на дзвінок.