62. Влад. Викрадення нареченої

Після першого танцю ми займаємо наші місця за окремим столом. Біля нас сидять наші дружки. До речі, цікава історія, як ми взагалі їх обирали… Ну, Селіні було легше, бо в неї є Аля… Я ж ні з ким не маю достатньо близьких стосунків і тому не придумую нічого краще, ніж взяти в дружки Стаса. Але це й непогано… Для безпеки він сидить прямо біля нас і при цьому у гостей не виникає зайвих питань.

Починаються різні конкурси… Ми з Селіною в них не надто активні, але спостерігаємо з усією уважністю.

В якусь мить ведуча пропонує гостям кидати гроші в сині та рожеві  повзунки. І це типу буде таке "пророцтво" статі нашої першої дитини.

— За кого кидатимете? — з цікавістю питає Аля, дивлячись на мене, коли я дістаю гроші.

— Не знаю, я думав кинути в обидві, — я усміхаюсь.

— А ти, Селіно? — Аля дивиться на Селіну. — Кого хочеш більше?

— Я хочу дівчинку, — каже вона, — але теж кину в обидві, бо знаю, що чоловіки зазвичай мріють про синів…

— Ну, я просто хочу дитину від тебе… І не так важливо, якої статі вона буде. Тим паче, якщо буде дівчинка, то це ж вона буде схожа на тебе, — усміхаюсь я. 

— А може й на тебе, — відповідає Селіна, сміючись.  — А якщо серйозно, для мене стать дитини не має значення, аби малюк був здоровий і щасливий…

— Погоджуюсь, — киваю я. 

Якраз в цей момент до нас доходить черга кидати гроші і ми кидаємо їх і в сині, і в рожеві повзунки. 

Потім гості починають зачитувати тости і привітання, але в якийсь момент до нас підходить тамада:

— Я вибачаюсь, але там прийшов ще один гість, — каже він. — Покликав вас, Владе.

— Гість? — дивуюсь я. — Що ще за гість? Ніби вже всі на місці. 

— Може, це твій батько? — припускає Селіна. 

— Він не любить непунктуальність, — кажу я з сумнівом. — Ще й не зайшов а покликав мене… Дивно це.

— Можливо, в нього щось сталося? — Селіна виглядає схвильованою. 

— Добре, я вийду, але на одну хвилину, — кажу я, встаючи з-за столу і цілуючи Селіну в щоку. — Хай без мене торт не несуть! 

— Добре, ми тебе зачекаємо!

Я усміхаюсь і йду до виходу. Відчуваю себе трохи дивно, не знаю, чого очікувати від цієї зустрічі. 

Коли виходжу, то одразу бачу батька. Він вдягнений з голочки, як і завжди. Педантичний коп, треба щоб все було за правилами і по закону. Навіть з квітами прийшов… Певно, знову ж таки, щоб все робити за правилами. 

— Ти правда одружився, — каже він, навіть не вітаючись.

— Ага, — киваю я. 

— Вітаю, — він простягає букет.

Спочатку мені хочеться сказати щось неприємне, відштовхнути його, прогнати звідси, але… Я ж сам його запросив, тож… Можливо, зараз якраз саме час помиритись.

— Дякую, — врешті-решт кажу я, беручи букет. — Пройдеш всередину? Селіна хотіла познайомитись з тобою. 

— Ти мав стати поліцейським чи юристом, чи ще кимось… Але, певно, неправильно звинувачувати тільки тебе. Я і сам приділяв тобі надто мало уваги, — каже він.

— Чому ж звинувачувати, — я знизую плечима. — Я задоволений своїм життям. В моєї дружини і дітей буде все. І я буду бачити, як зростають мої діти, буду брати участь в їхньому житті, а не постійно стирчати на чергуваннях чи у відрядженнях.

— Пробач, що не дав тобі того, що ти хотів. Але коли в тебе будуть власні діти, я вірю, що ти ще передумаєш щодо професії… 

— Краще не починай, — хмикаю я. — А то я відкликаю свою пропозицію зайти всередину. 

— Не буду вам заважати, — каже батько. — Веселіться. Дай бог твоя родина не постраждає через твою роботу. Я щиро хочу, щоб так воно і було, сину, бо що б ти там не думав, ми з матірʼю дуже любимо тебе…

Я мовчу. Батько ще якусь мить дивиться на мене, а потім йде, а я не зупиняю його. Повертаюсь назад до ресторану, ставлю букет поруч із іншими букетами і раптом помічаю, що Селіни нема на її місці. 

Одразу починаю переживати, але тут же починає говорити тамада:

— А поки наш наречений, точніше, новоспечений чоловік, десь гуляв, нашу наречену, тобто новоспечену дружину, викрали!....

Я зітхаю з полегшенням… Точно, традиції… З Селіною нічого не могло трапитись, тут надто багато охорони…

Я починаю шукати поглядом Алю і Стаса, але не бачу їх. Значить, Стас пішов разом із Селіною, щоб охороняти її навіть під час "викрадення". А Аля, певно, пішла за компанію.

Тоді все має бути добре…