59. Влад. "Я завжди буду піклуватись про тебе..."

Я дуже хвилююсь перед цією зустріччю. В кишені лежить каблучка в червоній коробочці і я ніби й знаю, що Селіна одружиться зі мною, що у нас вже готується весілля, що вона купила сукню, і що все ніби як вже визначено, але все одно хвилююсь.

Хочеться, щоб її матір прийняла мене, бо для Селіни це дуже важливо. 

Беру себе в руки і все ж заходжу до будинку.

Я купив новий чорний костюм, хотів, щоб все було достатньо офіційно і святково, хотів, щоб вона не забула те, як я зроблю їй пропозицію. 

Селіна одразу, як тільки я відчиняю двері, вибігає мені назустріч: 

— Владе, добре, що ти прийшов! — вигукує вона. — Моя мама вже тут, я хочу вас познайомити! 

— Ти так сказала, ніби я міг не прийти, — я усміхаюсь і обіймаю її, а потім чмокаю в губи. 

— Ну, я мала на увазі, що ти так швидко прийшов, — усміхається вона. — Ходімо до їдальні! 

— Добре, — я киваю і ми з Селіною йдемо до їдальні. 

Її мама підводиться зі стільця і дивиться на мене не менш схвильовано. Вона дуже схожа на Селіну, точніше, Селіна на неї. Така ж сама русява, з карими очима і гарною фігурою, і мені здається на мить, що я бачу Селіну, тільки через двадцять років. 

— Добрий день, тобто вечір, — вітаюсь я. — Мене звати Влад, я люблю Селіну і хоч вона вже погодилась стати моєю дружиною, я б хотів ще раз попросити її руки, але у вас, — кажу на одному подиху. 

— Дуже приємно познайомитися, — каже вона.  — Раз Селіна погодилася, то звичайно, я тільки за…

— Як гора з плечей, — я усміхаюсь, а потім переводжу погляд на Селіну.

Стаю на одне коліно і дістаю з внутрішньої кишені піджака червону коробочку у формі сердечка, розкриваю її перед Селіною і кажу:

— Селіно, я дуже сильно кохаю тебе. У нас не було нормальної пропозиції, а я хочу дати тобі все, і це теж. Хочу, щоб у тебе було багато особливих днів і спогадів, повʼязаних зі мною, з нами, — я все ж хвилююсь і кажу не зовсім те, що планував, ну але вже як є. — Я кохаю тебе і зроблю все, щоб ми були щасливими разом. Ти вийдеш за мене? 

— Так, — її очі сяють від щастя. — Чи мені треба було спершу сказати: “Я подумаю”? Щоб було, як в кіно? 

— Ні, краще не треба, — я усміхаюсь і вдягаю їй на палець каблучку. — Може в кіно це й виглядає мило, але в реальності, думаю, принесло б більше проблем і нервів, ніж радісного передчуття, — я торкаюсь долонею її щоки. — Кохаю тебе, — подаюсь вперед і цілую її в губи.

— І я тебе кохаю, — шепоче вона — Це, мабуть, найщасливіший день в моєму житті…

— Щасливі дні ще попереду, — додає її мама. — Хай їх буде  у вас побільше!

— Добре, тоді це один із найщасливіших днів, — усміхається Селіна.

***

Коли ми вже відвечеряли то Селіна проводить свою маму в гостьову спальню. Вона затримується там хвилин на десять, а потім приходить до нашої спальні. Я в цей момент якраз виходжу з душу. 

— Хороший сьогодні день, — кажу, кладучи рушник на крісло, підходячи до коханої і торкаючись долонею її талії.

— Так, гарний день, — відповідає вона. — Дякую тобі за таке чудове освідчення…

— Все мало бути якось краще, — не погоджуюсь я. — Так рознервувався, не памʼятаю себе в такому стані…

— Ти чудово тримався, — сміється вона. — Хоча все ж виглядав більш розгубленим, ніж під час якихось бійок чи небезпечних пригод…

— Пригоди бувають доволі часто, а освідчувався я вперше, — я теж сміюся. 

— Я ще подумала… — вона раптом замовкає і збентежено дивиться на мене.  — Мама розповіла про мого батька, що він багатий, відомий у місті чоловік. Як ти думаєш, його теж можна запросити на весілля? Чи раз він відмовився від мене, то це не має сенсу? 

— Я думаю, ти маєш прислухатись до себе, свого внутрішнього голосу, — серйозно кажу я. — Якщо ти сама хочеш його бачити, то чому не запросити? 

— Я хотіла б із ним познайомитися, — відповідає вона. — Розумію, що всі люди можуть помилятися, хтозна, може він вже шкодує про своє рішення, але йому незручно зробити перший крок, або ж він просто не знає, де мене шукати…

— Ти в мене така добра, мені дуже пощастило з тобою, Селіно, — я цілую її в щоку. — Але ж ти не знаєш, хто він? Мати ж тобі не казала?

— Вона не назвала його імені, просто сказала, що він багатий і відомий, але в нього немає ні сім’ї, ні дітей… Бо певно, якби була сім’я, я б не стала туди лізти… А так думаю, раптом він буде радий познайомитися зі мною? 

— Тоді варто спробувати, — погоджуюсь я. — В будь-якому разі, хто не пробує, той точно в програші. 

— Та так, — усміхається вона, — недарма кажуть, краще зробити і пошкодувати, ніж не зробити і шкодувати про це все життя… То може, ми запросимо і твого батька, й мого? 

— Ну, добре, я його запрошу, але не факт, що він прийде…

— То вже буде його рішення, і ми за нього не вирішуватимемо, — вона обіймає мене. — Але наша совість буде чиста, правда? 

— Правда, — киваю і знов цілую її в скроню. — Дякую тобі, що прийшла в моє життя… Я завжди буду піклуватись про тебе, Селіно...