53. Влад. Нарешті на волі!

Нас зі Стасом навіть садять в одну камеру, що доволі неочікувано. Звʼязуватись ні з ким не дають, можливо, думаючи, що так зможуть втримати мене тут якомога довше. Але не на того напали… Я знаю, що мій адвокат і сам приїде до мене щойно дізнається, що я тут. 

— Стасе, щось ти зовсім не в настрої, — звертаюсь я до свого охоронця.

— Мені не подобається, що ми залишили Алю і Селіну практично без нагляду, — стурбовано відповідає той.

— Ніхто не ризикне напасти на них, зараз вони під наглядом поліції, — пояснюю я. 

— Не думаю, що колишніх кавалерів Алі може затримати поліція, — каже Стас, зітхаючи.

— Вона тобі подобається? — запитую, злегка усміхаючись.

— З чого ви взяли? — відповідає він питанням на питання. 

— З твоєї поведінки все зрозуміло, — знизую плечима. 

— Їй треба  якомога швидше поїхати звідси, — він зітхає.

— Чомусь твій голос не звучить задоволеним, — я уважно дивлюсь на нього.

— Ні, я радий, — не погоджується Стас. — Я хочу, щоб Аля була в безпеці. 

— Готовий відповідати за її безпеку? 

— Що? — Стас дивиться на мене.

— Я думаю відправити тебе з нею. Але тільки якщо ти дійсно цього хочеш, ще серйозний крок, — пояснюю я. — Буду платити тобі зарплатню і выдрядження. 

— У мене є гроші, — каже той. — Я, чесно кажучи, вже давно думав про те, що Алі буде краще десь подалі від Києва.

— То поїдеш? — перепитую я його.

— Чому ви так вчиняєте? — відповідає він питанням на питання. — Вона ж вам ніхто…

— Вона — подруга моєї нареченої, — не погоджуюсь я. — То що? Готовий відповідати за неї? — повторюю я своє запитання.

— Готовий, — рішуче каже Стас.

— А твої батьки? — я уважно дивлюсь на нього.

— А що мої батьки? — він робить вигляд, що не розуміє, про що я. 

— Вони точно будуть проти подібного, знаючи їх…

— Але звідки ви…

— Ти ж не думаєш, що в моїй охороні може працювати людина, яку не вивчили вздовж та поперек? — хмикаю я. 

—  Але тоді чому ви мене взяли? — питає зі здивуванням.

— Ти був кращим за інших, — я знизую плечима. — Загалом, тепер вибір за тобою. Я відпущу тебе і допоможу всім, чим зможу. Матеріально і таке інше…

— Ні, не треба матеріально, — він хитає головою. — Аля… Не хочу, щоб вона залишалась винною щось. 

— Але вона не знає, хто ти, — пояснюю я.

— Ну хай і не знає. Але я сам буду платити. Достатньо просто допомогти нам з виїздом, бо я не хочу використовувати своє реальне прізвище і розсекречуватись, — говорить Стас. 

— Ну, я розповідати не буду, — обіцяю я йому. 

— Дякую. І за допомогу, і за те, що нічого не сказали, взяли мене не зважаючи на реальне прізвище, — із вдячністю в голосі каже Стас. — Але… Ми все ще в камері.

— Повір, це ненадовго…

***

І дійсно, адвокат вирішує всі питання буквально за пару днів. Правда, всі ці дні ані Селіну, ані Алю до нас не пускають. Але в момент звільнення під підписку і Селіна, і Аля зустрічають нас разом із водієм і охоронцем.

Коли Селіна бачить мене, вона буквально кидається мені на шию:

 — Я так скучила за тобою! — шепоче вона. — Тебе вже точно випустили? Більше не заберуть? 

— Привіт, мила, — я обіймаю її і цілую в щоку. — Ну, поки що мене випустили під підписку про невиїзд, але я сподіваюсь, що ми вирішимо всі питання найближчим часом, і тоді й підписки не буде. 

 — Ну, це не страшно, — вона щасливо усміхається. — З тобою все добре? 

— Так, — киваю. — Нас зі Стасом трохи побили, але нічого суттєвого. 

Я якраз дивлюсь на Стаса, до якого підбігла Аля.

Вона обіймає його і щось шепоче на вухо. Вони виглядають щасливими. 

Селіна теж дивиться на них.

 — Яка іронія долі, — тихо каже мені вона. — Аля завжди вважала, що потрібно зустрічатися з багатими чоловіками, а  по-справжньому закохалася у звичайного охоронця…

Я спочатку хочу сказати, що Стас все ж не такий вже "звичайний", але потім вирішую промовчати. Все ж, це не моя таємниця, а Селіна — подруга Алі. 

— Ну, я буду тільки радий за цих двох, якщо вони наважаться на щось. Зі Стасом я вже поговорив, він хоче супроводжувати Алю за кордон, — розповідаю я. 

 — О, супер! — Селіна радісно сміється. — Тепер я спокійна за неї!

— Так, — киваю. — Мені теж стало легше, коли ми зі Стасом обговорили це питання…