51. Влад. Арешт

Наступні дні я такий щасливий, що ніщо не може мене засмутити. Навіть гіпотетичні проблеми через інформацію Барбі мене не лякають. Ну правда, що вони зроблять? Трохи полякають мене, але я проходив через подібне не раз. 

Я думаю про те, як ми з Селіною станемо однією родиною, вона візьме моє прізвище по-справжньому, і від цієї думки стає тепло на душі. 

Але коли підʼїжджаю до будинку то бачу щось дивне… Охорони нема на своїх місцях. 

— Нам не треба заїжджати, — каже охоронець, який зі мною в машині. 

— Селіна всередині… 

В першу чергу я думаю про неї… Що як її викрали чи щось подібне?...

— Ми заїжджаємо, це не обговорюється, — кажу металевим тоном і дістаю з-під сидіння пістолет.

— Босе, але…

— Я піду туди, — перебиваю його я. 

Охоронець зітхає і ми заїжджаємо до будинку. А вже за секунду бачимо, що всюди навколо стоять поліцейські. Вони направляють зброю на мою машину.

— Владлен _____ , виходьте з машини з підійнятими руками, якщо ви не будете заважати слідству, ніхто не постраждає, — каже один з копів.

Я з полегшенням зітхаю. Якщо це поліція, то Селіна має бути в безпеці…

— Ми можемо втекти, — каже охоронець. — Вони не прострілять машину, вона куленепробивна. 

— Я не втечу, — зітхаю і кладу пістолет. — Ми здамося. Все одно в них нічого на мене нема, вони нічого не зроблять.

— Це надто ризиковано, — говорить він.

— У мене нема вибору, — я відкриваю вікно машини. — Я здаюсь, виходжу без зброї! — вигукую я. 

— Добре, тримайте руки вгорі! — каже коп. — І охоронець теж!

Я відчиняю дверцята і виходжу з машини, тримаючи руки за головою. Мій підлеглий робить те ж саме.

За секунду і мене, і його скручують і заковують в наручники. 

Цієї миті я бачу Селіну, яка вибігає з будинку і злякано дивиться на мене, а потім її хапає коп, заламуючи руки за спину.

— Куди зібралась? — кричить він.

— Владе! — гукає вона. — Що мені робити? 

— Все буде добре, Селіно, я з усім розберусь, — кажу, на мить вириваючись, але мене знов бʼють і скручують. 

— Може, тобі потрібна якась допомога? — запитує вона. — Я все зроблю!

— Будь вдома, бережи себе…

— Досить вже воркувати, голубки, — коп знов бʼє мене ногою, а я навіть не можу відповісти, бо скручений. — Поїхали, тобі місце в камері…

***

В камері холодно і вогко. Вони все дуже чітко продумали… В першу добу побили мене так, що я навіть не зміг використати своє право на адвоката, просто відрубився на місці.

Потім вони скажуть, що всі ці побої я отримав при затриманні, знаю я їхню політику. Не хотілось би, щоб Селіна побачила мене в такому жалюгідному вигляді… Та й взагалі, їй не можна хвилюватись. Коли я прокинувся, то в першу чергу нагадав тим ідіотам про право на адвоката і вже зараз вони не могли мені відмовити. 

Мій адвокат пообіцяв приїхати за дві години. Ще я дав йому номер Селіни, щоб він подзвонив їй і сказав, де я, і що зі мною все добре. 

Камеру мені виділили окрему. Треба було бути обачнішим і думати про ту інфу, що дала Барбі, але я був безтурботним. Я надто сильно розслабився і тепер розумів, що треба щось з цим робити, інакше можуть постраждати близькі мені люди, а цього допустити я не можу…