35. Селіна. Гра в теніс і не тільки

 — Відвезіть мене, будь ласка, на тенісний корт, — кажу я охоронцеві Влада, і він киває. 

Влад зранку поїхав на роботу, а я зідзвонилася з Алею, і ми домовилися, що зустрінемося там разом із кілером. Така зустріч ні в кого не повинна викликати підозр — ну, знайомі зібралися пограти в теніс, нічого особливого.

 — Але  мені ще треба в спортивний магазин спочатку, — кажу я. 

Було б дивно, якби я приїхала без ракетки і що там ще потрібне… Зараз запитаю у продавця…

Ми виїжджаємо за адресою магазину, яку я знаходжу в інтернеті, але коли ми вже майже підʼїжджаємо, мій телефон несподівано дзвонить.

Я дивлюсь на екран і бачу напис "Анонім".

Відразу в глибині душі зароджується тривога. Передчуття чогось недоброго морозом проходить по шкірі. 

 Але все ж відповідаю.

— Селіно, люба, нарешті відповіла. Що там з моїми грошима? Я не буду чекати тижнями, ти маєш віддати все вже завтра, — каже такий знайомий голос…

— Чому, ви наче не називали точної дати? — питаю я якомога спокійніше. 

— А тепер називаю, — відповідає він. 

— Добре, я подумаю, що можу зробити, — стараюся  говорити такими фразами, щоб охоронець подумав, що це звичайні жіночі теревені. 

Але охоронець все одно дивиться на мене через скло заднього виду, я відчуваю на собі його погляд.

— Тоді чекатиму до завтра, — каже дядечко і відключається.

— Зупиніть тут, будь ласка, — я усміхаюся охоронцеві. — Пообіцяла знайомій прийти в гості, а вона  щось не так зрозуміла, одна морока з ними… Я швиденько, все куплю і поїдемо на корт..

— Добре, не забувайте про тривожну кнопку, вона з вами? — перепитує він.

 — О, вона завжди зі мною, — усміхаюся і виходжу з машини…

***

Коли ми приїздимо на корт, я виходжу з авто й роздивляюся навсебіч. Ми домовилися з Алею зустрітися прямо на одному з закритих кортів, людей тут зараз небагато, тож я йду туди, звідки доносяться звуки ударів м’яча об ракетку, і бачу, що не помилилася. 

Аля з незнайомим мені  темноволосим чоловіком спортивної статури захоплено грають, м’ячик тільки й літає туди-сюди над сіткою. Але, побачивши мене, вона опускає ракетку і махає рукою.

— О, Селіно, ти вже тут! Іди до нас!

Я підходжу, трохи знічено дивлюся на незнайомця.  Знаючи про його професію, почуваюся трохи не в своїй тарілці. 

Аля і незнайомець переглядаються, а потім вона представляє мені його:

— Селіно, це той самий, про кого я розповідала, — каже вона. — Його звуть Ярослав. Як я і говорила, ти маєш розповісти йому свою історію, і тоді  він вирішить, чи готовий взятись за справу, — продовжує Аля. — Я поки що відійду до стінки і попрактикую удар, заодно й відведу підозри від нашого корту. Все ж, ми ніби як прийшли грати в теніс.

Незнайомець дивиться в мій бік, ніби скануючи мене своїм поглядом, Аля тим часом відходить і дійсно починає бити мʼячем у стінку. 

— Ярослав, — чоловік простягає мені долоню. 

— Приємно познайомитися, — відповідаю я. 

— Можна на ти? — він продовжує уважно дивитись на мене. 

— Так, звичайно.

— Ти розумієш, що замовляючи мені людину, по суті стаєш вбивцею? — запитує він прямо. 

— Розумію, але в мене немає іншого виходу, — мій голос трохи тремтить. 

— Мені все одно, кого вбивати, аби заплатили, — він знизує плечима. — Але тобі жити з цим все життя. Я рідко кажу це, однак коли бачу в клієнтах таку молоду дівчину, не можу промовчати. 

 — Справа в тому, що мій дядько не дасть мені спокійно жити, — кажу я. — Він і так уже намагався мене продати, а тепер вимагає велику суму, і я думаю, що на цьому не планує зупинятися… Якби в мене був який-небудь інший вихід, то, може, я б і не наважилася на таке… Але я не бачу цього виходу.

— Ну, з іншим виходом я не підкажу, — він знизує плечима. — Добре, я готовий взятись за твою справу. Мені треба подивитись профайл цілі, і тоді я зможу назвати ціну. Авжеж, з врахуванням знижки через те, що ти подруга Алі. Тому дай мені його імʼя і прізвище, а за день я звʼяжусь з тобою і ми обговоримо деталі. 

Я називаю йому ім’я і прізвище свого дядечка.

— Є ще один нюанс, — кажу, раптом згадавши сьогоднішню розмову. — Він чекає від мене грошей прямо завтра. 

— Швидко… Але з іншого боку і добре. Ти маєш призначити йому зустріч в тому місці, де я вкажу, я продумаю це до вечора, — каже він. — Ти на зустріч не підеш, піду я. Точніше, я буду на хмарочосі і просто зніму його коли він прийде. 

 — Добре, — кажу я, відчуваючи, що мені стає страшно. 

— Тоді в принципі на сьогодні все, — Ярослав знизує плечима. — Чи в тебе є якісь запитання? 

— Не знаю, — я теж знизую плечима. — Я якось так розгубилася… Мабуть, немає запитань…

— От і добре. Тоді чекай на мій дзвінок. Встанови WhatsApp, якщо в тебе його нема.