34. Влад. "Ніхто нас не розлучить..."

Наступні декілька днів я доволі  зайнятий. Окрім того, що маю роботу, треба ще розібратись з Кирилом і Костею. По-перше, ці двоє підбивали клинці до Селіни, а по-друге — вони руйнують життя її першої подруги, а для мене дуже важливо, щоб Селіна нормально соціалізувалась і змогла повністю забути всі ті жахіття, які відбувались із нею поки вона була під крилом дядька. 

Я прошу хлопців винюхати все, що можливо, про цих двох, і на диво це виходить не так складно, як я думав. 

Щодо дядька Селіни, той ніби поводиться смирно, хоча може треба було приставити до нього когось? Ні, це зайве. Головне, що сама Селіна під наглядом. 

Сьогодні ввечері після того, як мої повідомлять про вдале виконання завдань по Кирилу і Кості і присилають яскраві фотодокази, я маю віддати їй документи… Сподіваюсь, вона зрадіє, що нарешті повністю вільна.

Сам сиджу в головному офісі і не їду ані до Кирила, ані до Кості. Чесно кажучи, підозрюю, що якщо поїду туди особисто, то не обійдеться без набивання морд, а тоді Селіна побачить мої руки і буде переживати, а я цього не хочу. 

Тому просто чекаю сигналу від хлопців, і вже коли обидві групи повідомляють, що все пройшло за планом, я сам виїжджаю з офісу. 

Приїжджаю як завжди швидко, прошу охорону не суватись до будинку. Ну до останнього вони вже звикли: все ж, мені подобається бути з Селіною наодинці в нашому домі. 

Коли заходжу додому, то тримаю в руках папку з документами. Селіна, як і завжди, зустрічає мене мало не на порозі. 

— Привіт, — цього разу вона виглядає більш веселою, усміхається і цілує мене в щоку. 

— У мене для тебе є сюрприз, — я простягаю їй папку з документами. — Єдине, довелось змінити твоє прізвище, але це для твоєї безпеки. 

— Супер, — вона гортає документи. — Мені подобається.

— Я радий, — я усміхаюсь і підходжу ближче до неї, торкаюсь долонею її щоки і зазираю в очі. — Дуже скучив за тобою останні дні. 

— Я теж, — тихо каже вона. — Вибач мене, будь ласка, за мій поганий настрій…

— Ти не маєш за таке вибачатись, — я все ще дивлюсь їй в очі. — Але коли тебе щось турбує, будь ласка, ділись зі мною, так я зможу тобі допомогти.

Вона ніби трохи знічується і відводить очі, та за мить вже знову усміхається:

— Хочу завтра з Алею пограти в теніс, вона мене запросила. Ти не проти? 

— Авжеж, ні, — усміхаюсь я. — Радий, що в тебе зʼявилась подруга. Теніс, значить? Не знав, що ти граєш в теніс.

— Я не вмію, — вона ледь червоніє. — Але Аля пообіцяла навчити. Мені ще багато чому хочеться навчитися…

— Це добре. Тобі вистачає грошей, які я залишаю? — перепитую я її. — Може, треба ще? Ну там на форму чи ракетку, чи ще щось…

— Я думаю, має вистачити, — серйозно каже вона. — Ти ж дуже щедрий… Я все не встигаю витрачати.

— Ну головне, що тобі достатньо, — задоволено відповідаю я. — Радію, що ти маєш такий хороший настрій, — усміхаюсь і торкаюсь кінчиками пальців її щоки. — Ти дуже гарна в такі моменти…

— Дякую, — вона пригортається до мене. — Мені так добре поруч із тобою… Хотіла б, щоб так було завжди…

— Я вже казав тобі, що так і буде, принаймні поки ти цього щиро хочеш, Селіно, — усміхаюсь я. 

— Просто мені не йдуть з пам’яті слова Кирила, як він казав, що його дружина вже стара, і він живе з нею із жалості. Я хочу тебе попросити, це для мене дуже важливо: якщо ти мене розлюбиш, то скажи будь ласка про це. Не живи зі мною з жалості, добре? 

— Чому в тебе в голові завжди найгірші варіанти розвитку подій? — зітхаю я. — В будь-якому разі, я не збираюсь розлюблювати тебе, Селіно, — я знов зазираю їй в очі. — До тебе я ніколи нікого не кохав… Ти єдина жінка, до якої я відчуваю такі сильні почуття.

— А якщо хтось скаже про мене якісь погані речі, ти повіриш? — вона зазирає мені в очі. 

— Я вже був у купі ситуацій, коли відбувалось подібне, але щодо моїх партнерів по бізнесу. Не люблю чутки. Я завжди все перевіряю. Ну і взагалі, я ж знаю, звідки ти, я ж сам забрав тебе з того притону, тобі нема чого боятись, — запевняю її я. — Я ж знаю, що то все не був твій вибір, що то твій дядько сволота. І його теж треба покарати…

— Ну це я так спитала, про всяк випадок, — каже Селіна. — Я впевнена, що ніхто нічого не скаже. Точно, навіщо за це переживати. Ходімо краще вечеряти…

— А можна мені десерт перед вечерею? — шепочу я їй на вухо.

— Тобі завжди можна десерт, — грайливо відповідає вона. 

— Ти мене колись розбалуєш, — кажу, притягуючи її до себе і водячи долонями по талії. 

— Це ти мене розбалуєш, — вона зітхає і притискається до мене ще ближче. 

— Хочу тебе, — шепочу їй на вухо, а потім торкаюсь губами мочки. 

Все ж, Селіна заводить мене так, як ніхто ніколи не заводив, вона діє на мене якимось магічним чином.

 — Я кохаю тебе, — шепоче вона у відповідь. — Ніхто і ніщо нас ніколи не розлучить, я цього не дозволю…