33. Селіна. "Моя ідея - кілер"

Ми з Алею сидимо в кав’ярні на першому поверсі офісної багатоповерхівки, де знаходиться й клініка, візит до якої став моєю “легендою” на цей день. 

 — Ну, яка в тебе ідея, кажи вже, — нетерпляче промовляю я, дивлячись на подругу. 

Вона спочатку озирається навсебіч, ніби перевіряючи, чи нема нікого поруч, а потім дивиться на мене і коротко відповідає:

— Моя ідея — кілер. 

Я мимоволі округлюю очі.

 — Думаєш, це реально? Я думала, таке буває тільки в кіно…

— Це якщо в тебе нема знайомого кілера, — вона усміхається. — А в мене він є!

— Ух ти!  — мені стає цікаво. — Справжній кілер, це ж треба! Але… мабуть його послуги коштують дуже дорого…

— Мені він точно зробить знижку, ми давно знайомі, — впевнено відповідає Аля. — І взагалі, я позичу тобі гроші, а ти потім поступово віддаси. 

— Дякую, — я обіймаю її. — Я просто вже не мала жодної надії якось це все розрулити. Боялася, що Влад дізнається про наші сімейні “скелети в шафі” і це може відштовхнути його від мене…

— Але є один нюанс… Мій знайомий, він еее… Трохи ексцентричний. Він має вислухати твою історію, потім тільки виставить прайс. Ну в нього свої заскоки, — вона розводить руками. — Але якщо в принципі тебе влаштовує такий варіант, то я організую вам зустріч. 

— Ну, якщо потім ця інформація залишиться між нами, то звичайно, я можу йому все розказати, — знизую плечима. 

— За Яра я ручаюсь, — каже Аля. — Він точно не з балакучих. Та й нема кому йому все це розповідати. Він взагалі живе сам по собі і тільки ці розповіді, певно, й розважають його. 

— Цікаво, що спонукало його стати кілером, — моя природна допитливість знову бере гору. 

— Я питала, — Аля зітхає. — Ну, він нічого не сказав. Але по певних ознаках я можу сказати, що він з дуже заможної родини. Але це все, що я знаю…

— Мені вже самій не терпиться з ним познайомитися, — з ентузіазмом кажу я. — То ти домовишся про зустріч? Щоб я тоді придумала ще якусь причину для охорони. Влад стереже мене, як зіницю ока…

— Так, — киває Аля. — Він, здається, в місті. Тож думаю це буде легко.

— Дякую, ти мене врятувала! — я відчуваю неабияке полегшення.  — Бо вчора я не могла взяти себе в руки, уявляєш, навіть Владу відмовила, вперше, ніколи досі не було такого..

— І як він відреагував? — цікавиться вона. 

— Та нормально, — я усміхаюся. — Ну, не злився, хіба засмутився трохи… Сьогодні треба виправитися перед ним. Як ти гадаєш, може мені купити якусь гарну білизну? 

 — Ну, чоловікам таке подобається, — Аля усміхається. — Головне щоб і тобі було комфортно, не живи чоловіками, не віддавайся без останку, — вона зітхає. — Не повторюй моїх помилок…

— Ой, я за своїми проблемами забула спитати, чому ти така сумна… Як у тебе справи з твоїми чоловіками? 

— Ну… Таке, — вона зітхає. — Не знаю, я вже трохи втомилась від цього подвійного життя…

— Тобі треба серйозні стосунки, — замислено кажу я. — Бо Кирило точно не залишить дружину. А Костя… він якийсь мені підозрілий. Ти ж не ображаєшся за мою відвертість? 

— Ні, авжеж, не ображаюсь! — впевнено відповідає Аля. — Я і сама це розумію… — додає вона сумним голосом. — Але ж і покинути це все я не можу. Не стільки навіть через гроші, в мене вже є достатньо накопичень, я не дурепа і не транжирила все підряд, а складала на таємний особистий рахунок… Просто знаєш, я не хочу лишитись сама… Я цього боюсь.

— Може, нічого страшного немає в тому, щоб якийсь час побути самій? — кажу я. — Недавно в якомусь фільмі чула фразу: щоб отримати щось нове, треба для початку розпрощатися зі старим. Неможливо взяти якусь річ, коли в тебе в кулаку затиснута інша…

— Знаєш, зараз коли в мене є ти, це все вже виглядає не настільки страшно. А то в мене не було жодної близької людини… Але і Кирило, і Костя можуть не погодитись так просто відпустити мене, — вона опускає голову. 

 — Ти боїшся за свою безпеку? — нарешті я розумію, в чому причина її тривоги. 

— Ну… — вона відводить погляд. — Не думаю, що хтось із них може нашкодити мені фізично, але не факт, що хтось із них просто-напросто не зачинить мене в одному з особняків і не посадить під охорону…

 — Але це неправильно, — кажу я. — Вони не зроблять цього! Я…

І замовкаю. Адже мало не проговорилася, що маю на обох компромат і можу попросити Влада залагодити цю ситуацію. Та це не тільки моя таємниця, тому я не можу зараз відкритися Алі, хоч як мені й шкода її…

— В світі багатих все не так просто, Селіно, — Аля сумно усміхається. — Точніше, все просто для багатих, а не для тих, хто поруч. Але я не маю жалітись… В мене є дах над головою, є все, що забажаю. Золота клітка, але я сама дала на це згоду.

— Хочеш, Влад допоможе тобі? — все ж запитую.  

— Ні, ти що, я не можу про таке навіть думати, не те що просити… Це може бути небезпечно. І для нього, і для тебе. Ти — моя подруга, а не засіб для досягнення якихось цілей, я не стану робити подібного, — твердо каже вона.