32. Селіна. Коли тонеш, то хапаєшся за соломинку...

Я стежу за подіями на екрані, але в думках далеко звідси. Увесь час розмірковую, де взяти гроші. Мабуть, треба було розповісти все Владу? Але не можу наважитись. Хтозна, раптом розповідь про мою маму відлякає його? Адже він так не любить наркоманів, от тоді постійно мене застерігав від того, щоб Аля не дала мені якоїсь наркоти…

Подумавши про Алю,я раптом розумію — це вихід! Її Кирило та Костя, мабуть, нормально її забезпечують. Може, вона позичить мені гроші? А я потім поступово буду їй віддавати… 

Коли знаходжу хоч такий трохи сумнівний спосіб розрулити ситуацію, мені легшає. Не те, щоб зовсім відпускають тривожні думки, але хоча б я не відчуваю більше такої паніки, як раніше. 

Коли у фільмі починається чуттєва сцена, Влад притягує мене до себе і починає гладити долонею по стегну. В той самий час його губи торкаються моєї шиї, але я якось зовсім не налаштована на такий момент… Навіть трохи відчуваю роздратування, що він думає лише про одне.

— Вибач, — бурмочу, — я щось так втомилася сьогодні…

— Добре, тоді що, підемо спати? — голос Влада звучить засмучено, але він намагається це приховати. 

— Я думаю, що завтра почуватимусь краще, — кажу я і думаю, що якщо Аля дасть мені гроші, то й справді так і буде…

— Якщо в тебе щось болить чи щось таке, то обовʼязково поїдь до лікаря. Охоронець з водієм відвезуть тебе, — відповідає він трохи стурбовано.

— Ага, в мене трохи болить зуб, — на ходу вигадую я.  — Може, з’їжджу до стоматолога…

— Правильно, що ж, ходімо тоді спати, —  він встає з дивану і допомагає встати і мені. — Але ж ти все одно ляжеш зі мною, правда? 

— Ну звичайно, — усміхаюсь я, відчуваючи себе трохи незручно, що відштовхнула його. 

Ми йдемо на другий поверх, тримаючись за руки, потім заходимо до спальні. Влад починає роздягатись біля шафи. Він відвернутий від мене, і я продовжую відчувати якусь напруженість.

Коли ми лягаємо в ліжко, Влад обіймає мене і торкається губами шиї, але без еротичного підтексту. 

— Селіно, у нас все добре? — тихо питає він. 

— Я кохаю тебе, — шепочу я. — І це головне… Ніхто ніколи цього не змінить…

— Я теж кохаю тебе, — каже він у відповідь і цілує моє волосся. — Добре, відпочивай, сподіваюсь, завтра тобі стане краще…

***

Наступного дня я встаю раніше, ніж звичайно. Іду на кухню готувати сніданок. Потім проводжаю Влада до виходу. Дивлюся на нього, і мені стає страшно: а раптом дядько скаже йому все? Або Влад потрапить в якусь чергову пригоду чи бійку? Розумію, що я боюся розставатися з ним.

Обіймаю його й шепочу:

— Я б хотіла завжди бути поруч з тобою…

— Ну ми і так завжди поруч, — усміхається він, коротко цілуючи мене в губи. — Так буде завжди, Селіно. Поки ти будеш хотіти цього, я обіцяю, що так і буде…

— Я буду хотіти цього завжди, — і потім додаю почуту у фільмі фразу, — аж поки смерть нас не розлучить.

 Влад на секунду якось загадково усміхається, а потім подається вперед і цілує мене в губи. А потім він іде, а я одразу, не гаючи часу, беру телефон і набираю номер Алі.

— Привіт! — кажу, почувши її заспаний голос. — Я знову тебе розбудила? 

— Ой, я вчора ніяк не могла заснути, — зізнається вона. — Але це все дрібниці… Певно, мені просто треба змиритись зі станом речей… А як ти, Селіно? 

— У мене чимала халепа, — зізнаюся я й розповідаю все з самого початку. Про своє життя у дядька, і про те, як він продав мене у ескорт-сервіс, і як Влад забирав мої документи, а дядько вирішив нагадати мені про себе… — Мені треба гроші, — закінчую я свою розповідь. — Велика сума…

— Але він не відчепиться від тебе, — тихо каже Аля. — Повір, я знаю таких, як він… Такі, коли отримують перший транш, через певний час повертаються і просять ще, і так без кінця!

 — Але що ж мені робити? Якщо він розкаже про все Владові, це може бути катастрофа…

— У мене є одна ідея, — каже вона замислено. — Однак про такі речі по телефону не говорять, навіть по захищеному каналу. Які в тебе плани на сьогодні? Встигнеш приїхати до пʼятої? О сьомій повернеться Кирило… 

— Так, думаю, встигну. Я сказала Владу, що мені треба до лікаря, може десь зустрінемося в місті? Зайдемо разом у стоматологічну клініку, а там може десь у приміщенні є кав’ярня? 

— Добре, дивись, щоб охоронці не прознали… А то вони все йому розкажуть, сама розумієш, вони працюють на нього, а не на тебе, — додає Аля.

— Ну, вони в салон за мною не ходили, чекали в машині, думаю і тут так само, — кажу я. 

— Добре, тоді так і зробимо, — погоджується Аля. — Тоді чекатиму на тебе в клініці. Скинь мені адресу.

Я гуглю першу-ліпшу стоматологію, головне, щоб там було не окреме приміщення, а  щоб вона знаходилася в великій будівлі. Бачу підходящий варіант і скидаю адресу Алі.