31. Влад. Відчуваю, щось не те...

— Владе, останнім часом ви все менше і менше уваги приділяєте роботі, — звертається до мене Макс, мій помічник, якого я найняв замість моєї попередньої помічниці, яка до мене приставала і цим діставала мене. — Ні, не подумайте, я не хочу лізти не в свої справи, але ваша зона впливу може знизитись.

— Знаю, — хмикаю я. — Але все нормально. Займайся своєю роботою. 

— Добре, як скажете, — зітхає Макс. — До речі, паспорт вашої дівчини вже готовий, я його забрав.

— О, це хороша новина, — усміхаюсь я. — Неси його сюди, і я поїду додому. 

— Ви не будете заїжджати до тих проблемних бізнесів? Новий нічний клуб, в якому тіньовими бізнесами є ще й сніжок та феї, — нагадує він мені. 

— Заїду зараз, потім додому, — коротко кажу я. — Поїдеш зі мною… Але спочатку тягни сюди паспорт…

***

Витерши кров з кулака, я сідаю до машини. Охорона всюди ходить за мною, не дарма ми приїхали на трьох машинах… Ну, принаймні тепер вони точно платитимуть данину так, як мають. 

І стануть ще одним нагадуванням іншим, що зі мною не треба жартувати. Можливо, останнім часом я дійсно став мʼякішим, але цього не мають бачити ані бізнесмени, ані крадії в законі. 

Селіна робить мене слабшим? Схоже на те… Сьогодні я побачив це явно як ніколи. Але це не значить, що я відмовлюсь від неї чи від бізнесу. Треба знайти баланс. На роботі я маю залишатись таким, як раніше. Треба зосередитись і не відволікатись принаймні в робочий час. 

З такими думками я приїжджаю додому. Охорона все ще ходить по пʼятах, але одного мого погляду вистачає, щоб принаймні в будинок вони сьогодні не йшли. Селіна зустрічає мене в передпокої і одразу звертає увагу на мої побиті руки. 

— Привіт, як справи? — запитую я, чмокаючи її в губи і усміхаючись.

— Що сталося?  Я зараз принесу аптечку, — каже вона. 

— Та таке… Робота, не треба аптечку, то подряпини, — я обіймаю її. — Сумував за  тобою, пробач, що довго, але ми їздили в одне місце, куди адміністрація приходить лише о девʼятій. 

— Я теж сумувала за тобою, — вона обіймає мене, але я не бачу звичної радості в її очах. Хоча, може, її засмутило моє пізнє повернення?

— Селіно, — я відсторонююсь від неї і зазираю в очі. — Я дійсно їздив по роботі, ти ж мені віриш, правда? 

— Так, — каже вона швидко і усміхається, але в очах все одно якась тривога. — Все добре, не хвилюйся. Ходімо вечеряти? 

— У тебе щось трапилось? — уважно дивлюсь на неї. 

— З чого ти взяв? — вона відводить погляд. — Я ж кажу, все нормально. Була в салоні, потім приїхала додому, готувала вечерю…

— Просто якщо тебе щось турбує, ти завжди можеш мені сказати, і я обовʼязково допоможу…

Мені здається, що вона дійсно збирається щось сказати… Але потім заперечно хитає головою:

— Мене нічого не турбує. Але так, якщо буде щось таке, то розповім обов’язково…

***

Коли ми повечеряли я вирішую трохи розвіяти Селіну, але вже доволі пізно, тож ми не могли піти кудись "в люди". 

— Не хочеш сходити поплавати у нас в басейні? — пропоную я, коли ми виходимо з їдальні.

— Давай, — погоджується вона, але знову мені не вистачає того дитячого захвату, який був у неї ще вчора. Здається, в ній погасло якесь внутрішнє світло, і мені це не подобається.

Я підходжу ближче і обіймаю її, пригортаючи до себе. Спочатку мовчу, просто знаходжусь поруч. Намагаюсь розгадати, що сталось, але ніяк не можу зрозуміти, а Селіна все так само мовчить…

Не знаю, що робити… Все ж, я трохи розгублений через цю ситуацію. Вона щось приховує від мене? Ні, Селіна б не стала… Можливо, вона дійсно ревнує чи щось таке? 

Я відсторонююсь і зазираю їй  в очі.

— Селіно, ти правда розкажеш мені, якщо тебе буде щось турбувати?

Вона знову усміхається:

— Не хвилюйся, я можу й сама все владнати, ти ж знаєш, я сильна… І винахідлива. Але це я так кажу, у мене все добре, немає про що турбуватися, чесно! 

— Ну добре, — цілую її в щоку. — Якщо ти так кажеш… Кохаю тебе, просто хочу, щоб в тебе все було добре. Ходімо може краще подивимось твої улюблені фільми про шпигунів?...