30. Селіна. На сцені з'являється той, кого я ненавиджу...

Я лежу на ліжку, поклавши голову на руки і розслабившись, мені так комфортно, що всі думки зникають, розчиняються у часі і просторі, і залишають по собі приємну порожнечу. Рука Влада сильні і водночас ніжні, він так легко торкається мого тіла, масажуючи його, що з моїх губ зривається тихе зітхання.

— М-м-м, як добре… — кажу я.

— Кохаю тебе, — Влад цілує мене трохи нижче шиї. 

Я повертаюся до нього обличчям і притягую його до себе:

— Я теж тебе кохаю…

— Наступні пару днів в мене будуть доволі завантажені, але після того можемо зʼїздити на природу чи ще кудись. До речі, твої документи вже готові, сьогодні я їх заберу, — каже він.

 — Дядько нічого не казав про мене? — стає трохи тривожно, як завжди, коли я згадую про нього. 

— Ні, ми розійшлись щойно я заплатив. Ну це, певно, на краще. Мені було важливо стерти тебе з усіх баз, щоб більше ніхто точно тобі не загрожував, — відповідає Влад. 

Я з полегшенням зітхаю:

 — Не можу повірити, що той етап мого життя назавжди залишився позаду…

— Так, все скінчилось, — він бере мою руку і цілує її. — Тепер ти абсолютно вільна…

***

Наступного дня я кажу Владу, що хотіла б з’їздити в салон оновити зачіску. 

 — Ти не будеш проти? — запитую його. 

— Селіно, ти можеш робити все, що хочеш, чому я маю бути проти? — усміхаюсь я. — Можеш навіть не питати подібне. Єдине… Хочу, щоб ти завжди їздила з охоронцем, це заради твоєї безпеки.

— Добре, — киваю. — Я швидко повернуся, приготую щось смачненьке до твого повернення…

— Проведемо вечір разом, — він коротко цілує мене в губи. — Все, йди, бо інакше я тебе не відпущу…

У салоні мені подобається, тут хороший майстер, затишна атмосфера, тому я повністю розслабляюся, почуваюсь задоволеною і щасливою. Навіть в голові пролітає думка, що не може бути все так добре, це якийсь підвох…

І от,  я ніби сама себе зурочила, бо коли виходжу з приміщення, щоб піти до машини, де мене чекає охоронець, у фойє бачу знайому фігуру. Серце одразу пропускає один удар. 

Я повертаюся, щоб втекти назад, але пізно, бо дядько вже підходить до мене і хапає за руку. 

— Селіно, стій, — каже він, дивлячись на мене. — Невже забула свого рідного дядечка, який тебе виростив?

— Здається, вам самому наплювати на мене, що зі мною, і чи жива я взагалі, то чому я маю думати про вас? — відповідаю, шукаючи в сумочці “тривожну кнопку” для виклику охоронця. 

— Тому що якщо не подумаєш про мене і мій комфорт, я теж не подумаю про твій і твій коханий Влад дізнається все про твою мати-шльондру і твоє походження… Навіть якщо він сам не переживає на цей рахунок, якщо це буде в пресі, то такого багатія як він просто дістануть папараці…

Моя рука міцно стикає кнопку, але я так і не натискаю на неї. Про свою матір я майже нічого не знаю, я взагалі її не пам’ятаю, бо вона покинула мене ще маленькою. Тільки від дядька чула, що вона веде легковажний спосіб життя, він ще, здається, казав, що вона наркоманка…

— Уяви, що писатимуть в пресі… Такий поважний чоловік звʼязався зі спадкоємною ескортницею, — продожвує він. — Навіть поселив у себе! А твоя мати ще й наркотиками бавилась… Не забувай. 

— Йому байдуже до моєї матері і до вас, — кажу я, але вже не так впевнено, і він відчуває це, бо стискає мою руку все сильніше. Мене паралізує страх, як у дитинстві, коли він знущався з мене…

— Даю тобі три дні на роздуми, — продовжує він. — І на збори грошей. Витряси зі свого бойфренда, придумай щось. За три дні мені потрібно триста тисяч. 

— Триста тисяч гривень? — перепитую я. Це для мене велика сума, навіть якби я продала всі свої речі, то певно, не набрала б стільки.

— Яких ще гривень? — він сміється. — Євро авжеж. Я хочу купити хороший будинок. 

— Але в мене немає стільки грошей, — кажу я розгублено. 

— Для Влада ця сума — навіть не сума, — він знизує плечима. — Але якщо видаси мене, я клянусь, в пресі почнеться балаган.

Я мовчу, не знаю, що мені робити. Мабуть, він сприймає мою мовчанку як згоду, бо переможно усміхається.

— Подзвоню тобі за три дні, скажу, де лишити гроші. Звільни собі вечір середи до того моменту, адьйос, Селіно! — він противно посміхається і йде геть…