25. Влад. Здається, нам усміхнулась удача

Сьогодні повертаюсь додому раніше і бачу, що Селіни все ще нема. Знаю, що в неї були плани зʼїздити до Алі і вже збираюсь дзвонити охоронцю, але якраз в цю мить на екранах камер двору бачу, що машина, на якій Селіна мала поїхати до Алі, повертається.

Усміхаюсь і чекаю на неї в передпокої. 

Селіна виходить з машини і йде до дверей, заходить до будинку і наші погляди зустрічаюсться:

— Я вже подумав, що буду тут нудьгувати, поки ти повернешся, — усміхаюсь я і підходжу до неї, обіймаючи. 

— Ти не повіриш, що мені вдалося дізнатися! — каже вона з таємничим виглядом.

— Ну, я ж знав, що ти у Алі, і мала побачити її з коханцем, дізналась щось ще? — з цікавістю запитую я.

— Так, але ти будеш дуже здивований, коли побачиш, хто її коханець, — заявляє вона з гордим виглядом. — Я зняла їх на відео…

— Ну добре-добре, здаюсь, зацікавила! Показуй своє відео, — кажу, злегка відсторонюючись і з цікавістю дивлюсь на неї. — Точніше, давай сюди жучок, ми витягнемо з нього MicroCD і увімкнемо на телевізор, хочу побачити це кіно на великому екрані!

***

Коли ми дивимось відео, я одразу впізнаю відомого політика, Костянтина Малиновського. Він був мером нашого міста і скоро якраз мали бути чергові перевибори…

— Оце так кадр! — кажу я. — Та з цим… Ми можемо вловити куди більш крупну рибу, ніж я сподівався.

— Але він дуже неприємний тип, — трохи знічено каже Селіна.

— Що? — насуплююсь. — Тільки не кажи, що він щось тобі зробив… Якщо так, я вбʼю його прямо сьогодні, серйозно.

— Та ну, що він мені зробить, — вона усміхається. — Просто наполегливо запрошував на побачення, а в цей час Аля була практично в сусідній кімнаті… Він якийсь бабій, цей Малиновський…

— Він точно не зробив тобі нічого такого? — перепитую я серйозно. 

— Якщо не віриш, то можеш послухати запис,  — каже вона трохи ображено. 

— Та ні, що ти, я вірю, — зітхаю. — Просто переживаю, що ти можеш не казати правду, щоб я його не вбив…

— Я більше переживаю за Алю, — зітхає вона. — Знаєш, мені її шкода… Вона закохана в цього придурка, а він тільки й чекає, щоб зрадити її. А якщо ще ми почнемо її шантажувати... Може, не треба? Їй і так нелегко…

— Вона тобі подобається? — запитую я. — Ну, як подруга чи щось таке… Якщо це так, я авжеж не буду використовувати її. 

— Так, вона мені подобається… Думаю, вона щира зі мною. Але щось їй не щастить з чоловіками… А от того Костю я б провчила.

— Ну, це не проблема, — кажу я лукаво. — Шантаж ніхто не любить, провчимо як треба. Та й свою вигоду матимемо. 

— Тоді я тільки за, — Селіна усміхається. — А в Алі можна буде почути якусь важливу інформацію про Кирила, тоді я зразу тобі все повідомлю, добре? 

— Але я не хочу, щоб ти знов бачилась з самим Кирилом, — одразу кажу я. — Це може бути небезпечно.

— Ну ми могли б зустрічатися десь на нейтральній території, або хай вона приїде сюди? Чи це не кращий варіант? Тоді можемо з нею в якусь кав’ярню піти чи ще кудись…

— Це і твій дім, — впевнено кажу я. — Тож якщо хочеш когось запросити — запрошуй. 

— О, супер! — радіє вона. — Тоді я її запрошу до нас, а як краще — саму чи з Кирилом? 

— Ну, на своїй території можеш запросити і обох, — задумливо відповідаю я їй. — Зробимо вигляд, що мене нема вдома, а я буду спостерігати за вами через камери. 

— О, я люблю, це чергові пригоди… — Селіна лукаво поглядає на мене. — А ти знаєш, як я придумала зробити так, щоб Малиновський поцілував Алю перед камерою? 

— Як? — дивуюсь я. — Невже це було не спонтанно? 

— Звичайно, ні, — вона ледь стримує сміх. — Він почав до мене підкочувати, те-се… А я йому кажу: “Ну, я подумаю, але треба пройти тест, хочу подивитися, як ви цілуєтесь, чи мені сподобається…” Ну він і повівся. Я й не думала, що він настільки дурний…

— Але ти з ним фліртувала, — мені все ж не дуже подобається те, що вона розповідає. — Це могло бути дуже небезпечно…

— Я не буду більше їздити туди, тож він, думаю, скоро забуде про мене… Навколо нього певно стільки дівчат крутиться… — розсудливо каже Селіна.

— Але навряд є хтось хоч трохи рівний тобі, — я сковтую слину і зазираю їй в очі.

— То просто ти кохаєш мене, — каже вона і усміхається. 

— Хочу тебе, — тихо кажу я, облизуючи губи.

Вона дивиться на мене і так само тихо відповідає:

 — І я хочу тебе…

Її слова… Такі відверті і щирі, одразу зривають дах. Більше нічого не кажу, а тільки припадаю губами до її губ, прикриваючи очі, а руками воджу по її тілу. Вона одягнена в доволі тонкий одяг, тож я відчуваю тепло, що йде від неї, навіть через тканину.

Вона заплющує очі і тільки час від часу зітхає.

Все ж, моя дівчинка така солодка і ніжна… Я реально божеволію поруч із нею. Ніколи нікому не віддам, вона завжди буде зі мною…