22. Влад. Коли людина нікого не кохає, вона нещасна

Мені дуже добре поруч із нею. Коли дивимось фільм, коли разом їмо, просто коли сидимо пліч-о-пліч на дивані — мені подобається робити з нею абсолютно все. Замість того, щоб зосередитись на перегляді, я тишком-нишком спостерігаю за Селіною. Мені подобається, як уважно вона дивиться на екран, як співпереживає героям. В неї буквально на обличчі написані усі емоції, і вони завжди такі справжні… 

І от коли фільм вже закінчується і черговий Бонд цілує чергову помічницю, наші погляди зустрічаються.

— Ти така гарна, — шепочу, торкаючись долонею її щоки.

— Справді? — вона червоніє. — Я завжди думала, що некрасива…

— Ти прекрасна, Селіно, — кажу на видиху, і одразу торкаюсь губами її губ.

Роблю це повільно і ніжно, стримуюсь, хочу розтягнути задоволення.

Вона відразу відповідає на поцілунок, пригортаючись до мене, так що я чую, як б’ється її серце.

Обіймаю її за талію і тягну ще ближче, саджаючи Селіну собі на коліна в перерві між черговими поцілунками. Вона сидить" верхи", обличчям до мене, ми дуже близько…

— Мені шкода Алю, — каже Селіна. —  Вона нікого не кохає. Я б ніколи в житті не змогла зрадити тебе…

— Ну, вона намагається вижити, — знизую плечима. — Ти ж сама розумієш, не завжди людина зустрічає ту другу половинку…

— Мабуть, — роздумує вона. — І все одно коли людина нікого не кохає, вона нещасна…

— Ну, кохання теж буває різним, не забувай, воно не завжди взаємне. Життя — доволі сувора річ, — я погладив її по щоці. — але я радий, що принаймні нам із тобою пощастило.

 Я бачу, що на її обличчя немов набігає якась тінь. Вона дивиться на мене спідлоба, вагається, а потім каже:

 — Ти нічого не розповідав мені про своє життя… Може, в тебе є дружина, і сім’я? Ну як у того Кирила…

Не можу стримати сміху, він виривається несподівано навіть для мене, але доволі швидко беру себе в руки:

— Яка ще дружина, Селіно, мила? — усміхаюсь в усі тридцять два. — Ну подумай логічно… Я всі ночі ночую тут, із тобою, майже нікуди ввечері не ходжу без тебе, тут в мене всі речі і тому подібне, і зауваж, тут нема нічиїх чужих речей. Ну, якби я був жонатий, хіба тут не мали б бути речі моєї дружини? 

 — Просто вона сказала, що якщо чоловік багатий, то в нього неодмінно має бути дружина, або подружка, або те й інше… І я подумала, може ти просто не говориш мені, щоб не засмучувати? То я готова вислухати правду, не бійся, я не ображусь, якби навіть  в тебе хтось був крім мене…

Роблю трагічний вираз обличчя, кладу руку на лоба, намагаюсь не сміятись. Зітхаю голосно:

— Ти мене розкусила, я одружений. Ні, не так, в мене є дві дружини, Селіно. Зараз вони думають, що я у відрядженні, ну зазвичай я кажу їм що у відрядженні півтижня, поки знаходжусь з другою, — придумую я на ходу, намагаючись тримати обличчя серйозним.

Я бачу, що її обличчя стає нещасним.

— І вони не знають одна про одну? — запитує тихо.

— Мила, — я гладжу її по щоці. — Більш того, я і сам їх не знаю! Тому що, як я і казав, у мене нікого нема, окрім тебе. Ну чому ти так напружилась, я ж з самого початку сказав, що я завжди тут, з тобою, бо в мене є тільки ти, бо потрібна мені тільки ти, мила. 

— Ти з таким серйозним виглядом це сказав, — вона усміхається. — На якусь мить я навіть повірила… Але все одно я не сумнівалася, що кохаєш ти саме мене…

— Не скажу, що в мене не було стосунків, але то були скоріш інтрижки заради зручності, — зізнаюсь я. — Взаємовигідні, і як тільки переходилась якась межа — спілкування закінчувалось. 

— Яка саме межа? Щоб я випадково теж не порушила її… — трохи злякано говорить Селіна. 

— Не порівнюй наші стосунки і те, що було до тебе, — тепер я вже говорю на повному серйозі. — Я сам не заходив з жінками так далеко саме в "стосунках". Нікого не бачив біля себе в постійній перспективі… А потім зʼявилась ти. 

— Я хочу бути з тобою завжди, — серйозно каже Селіна. — Знаєш, як говорять — в радості і горі… Навіть якби ти був бідним і все таке… Я все одно ніколи тебе не покину. 

— Ну, якби я був бідним, ми б навряд зустрілись, — зітхаю я. — А щодо того що не покинеш, я вірю. Я знаю, що ти відчуваєш те ж саме, що і я, тому я в тобі зовсім не сумніваюсь. 

 — Мабуть, це справді якесь диво, що ми знайшли одне одного, — бурмоче вона і знову цілує мене…