12. Влад. Збираємося на завдання

— Селіно… — шепочу. — Я теж пʼянію поруч з тобою… — торкаюсь губами її шиї. 

Ніжно і солодко, мені нікуди поспішати. Вона ще така недосвідчена, і я хочу, щоб їй було дуже комфортно. 

Вона довірливо пригортається до мене, лащиться немов кошеня. 

Я цілую її, і паралельно веду нас до дверей. Не поспішаю, все роблю повільно, продовжуючи гладити її по талії. 

Пару кроків — і ми виходимо з кухні, ще пару кроків — і ми біля сходів. 

Я на секунду відриваюсь від її шиї та губ і зазираю в очі:

— Ти зможеш зупинити мене в будь-яку мить, памʼятай це, добре? Я не ображусь чи щось таке…

 Вона киває, ще міцніше обіймаючи мене. 

Здається, тепер спʼяніла не вона, а я… Я підхоплюю її на руки і несу нагору. Дивлюсь їй в очі, намагаючись зрозуміти, чи точно вона там все зважила, бо якщо ми переступимо поріг спальні — не факт, що я зможу так легко зупинитись… Впевнений, що мені остаточно знесе дах… 

— Я кохаю тебе, — раптом шепоче вона. 

— Я теж кохаю тебе, — кажу вже перед самою спальнею, а потім подаюсь вперед і знов цілую її, продовжуючи нести на руках. 

— Хочу, щоб  ти був задоволений мною, — вона трохи знічується. — Щоб тобі не були потрібні інші жінки…

В цю мить мене ніби перемикає… Виходить, що вона це робить для того, щоб в мене нікого не було?...

Ми вже в спальні, вона сказала це саме в ту мить, коли я поклав її на ліжко і навис над нею, і тепер ми дивимось одне на одного:

— Селіно, — я торкаюсь її щоки долонею. — Мені не потрібні інші жінки, просто я хотів… Не знаю, певно, перевірити себе, щось таке. Я не хочу, щоб ти робила це для того, щоб я не дивився на інших. Я і так не можу… — шепочу їй на вухо. — Всюди, в усіх, бачу лише тебе, не зможу ні з ким…

— Я теж ніколи не зможу бути з іншими чоловіками, — шепоче вона. — Мені потрібен тільки ти…

— Але ти точно впевнена, що готова? — я знов зазираю їй в очі. — Нам нема куди поспішати… Сьогодні я можу просто зробити тобі добре. 

— Я думаю, що готова, — але я відчуваю в її голосі легку невпевненість. 

Я цілую її в губи, невагомо, а потім знов говорю:

— Добре, давай почнемо з самого початку… Все ж у нас ще багато часу попереду. Я сам хочу так, хочу показати тобі, як насолоджуватись своїм тілом… Думаю, на сьогодні цього вистачить, — усміхаюсь і перш ніж вона щось відповість, цілую її в губи.

Моя рука тим часом погладжує її по талії. Я не буду поспішати і зроблю все правильно… Коли буде правильний момент, не сьогодні.

*** 

— Селіно, ти памʼятаєш, що я тобі казав? — дивлюсь на нею з усією серйозністю.

Ми вже підʼїжджаємо до яхти і я нервую більше, ніж зазвичай. 

— Так, звичайно, — вона киває. — Пам’ятаю. 

— Якщо відчуєш хоч крихту невпевненості, якщо він почне приставати, одразу натискай на кнопку, і я прийду. Нічого, якщо не вийде підсипати сироватку, я придумаю інший спосіб, — кажу я. — Обіцяй мені…

— Все буде добре, — вона усміхається, хоча очі трохи перелякані. — Не хвилюйся, я справлюся. 

— Головне не переживай, якщо все ж захочеш відступити. Це нормально і шанси ще точно будуть. Ти обіцяєш? — дивлюсь їй в очі. — Відступай, якщо не будеш впевнена. Обіцяй, прошу.

— Обіцяю, — каже вона серйозно. 

— Добре, — я торкаюсь долонею її щоки, а потім коротко торкаюсь губами її губ. — Будь обережна…