Розділ 10/1

Астеррійське узбережжя, Морфанський ліс.

Дивоні наснився кошмар.

У ньому її прив'язали до стовпа на вершині багаття, а кат у чорному шкіряному фартуху і такій же масці засунув смолоскип під хмиз, складений біля підніжжя багаття. Завитки задушливого диму піднялися від полум'я, що розгорілося майже миттєво. Натовп, який зібрався подивитися на страту, кричав без угаву з азартом, що переходив у справжнє божевілля: «Відьма! На багаття її! Спалити відьму!» Полум'я під ногами Дивони почало набирати силу, але вона не відчувала ні спеки, ні болю. У дівчини було таке відчуття, ніби вогонь розростається всередині неї. Коли божевілля натовпу, спраглого крові і чужих мук, досягло апогею, вона, не стримавши своєї люті, різко випростала руку з розкритою долонею. Над долонею умить сформувалася вогняна куля, яка потім стрімко полетіла в бік натовпу. Один за одним люди, які зібралися насолодитися жахливим видовищем чужої смерті, тепер вже самі перетворювалися на живі смолоскипи...

Застогнавши, Дивона прокинулася. Підняла голову зі складених на столі рук і замружила сонні очі, засліплені сонячним світлом. Її серце все ще прискорено билося. Від жаху, викликаного кошмаром. І – від бажання втекти від цього кошмару.

Інша лякаюча її іллюзія – розбійник у корчмі, якого вона миттєво перетворила на палаючий смолоскип, змусила її міцно замислитися. Що це, чорт забирай, було? Яким чином у її долоні з’явилася вогненна куля?

Дівчина здригнулася, побачивши чоловіка, що сидів навпроти і уважно дивився прямо на неї. Упритул, не моргаючи.

Дивона згадала, що вже бачила його – це був той самий відвідувач корчми, що обурив її своєю байдужістю. Але як вони опинилися разом в одному приміщенні? І чому вона не пам’ятає, що трапилося після того, як її виштовхнули за стіни корчми? Якщо припустити, що ця людина врятувала її від розлюченого натовпу, який істерично скандував: «Відьма! Відьма!», то з якою метою? А раптом він заодне з тими, хто напав на кортеж?

Дівчина інстинктивно відсахнулася, ледве не впавши зі свого табурету.

- Доброго ранку, – приязно промовив рудий незнайомець й посміхнувся лише куточками губ. – Добре виспалися, Ваша Високість?

- Так, я справді принцеса, – охоче підтвердила свій почесний титул Дивона, розсудивши, що немає сенсу його приховувати. А потім, напустивши на себе важливого вигляду, додала: – А ось хто ви такий, залишається під великим питанням.

Намагаючись не випускати рудого з поля зору, вона мигцем озирнулася по сторонам.

Дивна обстановка... мінімум меблів... мінімум комфорту. Та ще й запах витає в повітрі такий, ніби в сусідній кімнаті здохла якась тварюка.

- Це будинок мого приятеля, – звернувши увагу на невдоволення принцеси, пояснив незнайомець. – Він, чи розумієте, ліч – майже мертвий... але й водночас живий, певною мірою. Тут давно не прибиралися. Так що, вибачаюсь за незручності. Зате це те місце, де ні вас, ні мене точно не шукатимуть.

- А що це за місце? – поцікавилася Дивона, спокійно сприйнявши відомості про існування живих мерців.

Чому ще дивуватися посля всього того, що вже трапилося?

- Ми на Морфанських болотах. Кращого притулку для двох втікачів не знайти у всьому Астеррійському королівстві.

- То ви – втікач? – здивувалася Дивона; від цього несподіваного відкриття на душі стало ще тривожніше.

Опинитися в одному будинку, та на забутих богом болотах, наодинці з людиною, яка перебуває в бігах (цікаво, за який злочин?), це вже дуже небезпечна пригода. Від кого він біжить? Звідки йому відомо, що вона – принцеса?

- Я втік з полону, – рудий, що не зводив з дівчини очей, ніби читав її думки. – Рудди хотіли обміняти мене на брата одного зі своїх лідерів, але я випадково дізнався, що дорогою мене збираються вбити.

- То ви не рудд?

- Ні. Але цілком розумію, що в це важко повірити. Мені не хотілось би, щоб моє руде волосся вводило вас в оману.

«Якщо він говорить правду, добре вже хоча б те, що йому, як і мені, треба уникати зустрічі з руддами», – подумала Дивона. А вголос промовила:

– Чи можу я дізнатися ваше ім’я?

- Вибачте, Ваша Високість, я повинен був одразу представитися, – схаменувся чоловік. – У цьому світі мене назвали паном Гріфідом з дому Техейбарт. Я, як тут кажуть, васал короля Алайна, правителя Нуміторії. А ще я, здається, є союзником герцога Едніведа Вінхарда.

- Герцога Вінхарда з Каерфілу? – перепитала Дивона. Замислилася, згадавши палацові плітки, та уточнила: – Чи не той це герцог, що шукає війни з королем Арвеном?

- Гадаю, що так, – пролунало у відповідь.

Дивона підозріло глянула на співрозмовника:

- Мені здається, що ваша позиція в ситуації, коли Астеррійському королівству загрожують війною, вкрай невизначена.

- Очевидно, ви маєте рацію, Ваша Високість, – несподівано погодився з дівчиною уявний пан Гріфід. – Мене не дуже займать усі ці дріб’язні людські колотнечі. Насправді все це лише суєта суєт...

- Ось як? Значить, суєта суєт? Тоді як ви поясните те, що будучи васалом короля Алайна, укладаєте союз з герцогом Вінхардом, який, у свою чергу, є васалом короля Арвена? – Дивона не залишала спроби якомого більше дізнатися про людину, яка за якимось дивним збігом обставин стала її «побратимом по нещастю».

- Я не знаю, що вам на це сказати, – чесно (принаймні він виглядав непідробно спантеличеним) зізнався рудий, дивлячись дівчині у вічі.

- Тоді дайте відповідь, будь ласка, ще на одне запитання, – мовила Дивона. – Що вам потрібно від мене? Навіщо ви мене викрали?

- Я вас викрав?! – підвівся на неї пан Гріфід. – То ви це так називаєте? А я гадав, що рятую вас від розлюченого натовпу!

Перед очима Дивони знову постала картина того, що сталося в корчмі, й вона мимоволі здригнулася.

- Вибачте, а вам... вам нічого не здалося дивним? – запинаючись від хвилювання запитала дівчина.

Вона опустила руки на коліна, сховавши їх від погляду рудого, і швидко, крадькома глянула на свої розкриті долоні. Її зап’ястя знову стали звичайними, і від золотаво-червоного візерунка не залишилося жодного сліду. Але на одній долоні, на жах Дивони, червоніла плямка, якої раніше там ніколи не було. Зовсім невеличка, вона здавалась би невинною, якби Дивона не знала про її походження. Безперечно, цей слід на її шкірі залишила вогненна куля.