Розділ 9/2

Дощ закінчився так само несподівано, як і почався. У тиші, що настала, дівчина ясно чула дзюрчання води, яка текла по канавах, та чмокання мокрої землі під ногами. У її збудженій уяві тиша означала, що ворог сховався десь поблизу і чекає, коли жертву можна буде перехопити.

Зібравшись із силами, Дивона кинулася до будівлі, з даху якої скочувалися на землю останні краплі дощу.

Вона ледь не розплакалася від радості, коли, штовхнувши двері (на щастя, ті виявилися незачиненими!), вбігла в яскраво освітлену смолоскипами корчму. Бруд і дощова вода тягнулися за нею, немов шлейф. Кучерявий хлопчисько, що стояв біля стійки, злякано подивився на неї. Дивона бачила, як він штовхнув ліктем корчмаря і кивком вказав у її бік.

- Будь ласка, – кинувшись до стійки, за якою стояли господар корчми і його слуга, промовила Дивона. – Допоможіть мені! Мене переслідують лісові розбійники!

Але в ту саму мить, коли порятунок, як здавалося дівчині, був уже близько, ззаду її несподівано обхопила за талію чиясь міцна рука.

- Попалася, пташко! – пролунав над вухом Дивони грубий чоловічий голос, в якому чулася зловтішна насмішка.

І дівчина з жахом відчула, як навколо її шиї обвилася мотузка.

- Мої сильця надійні, – промовив той самий голос. – Жодній пташці ще не вдалося втекти від мене!

Дивона схопилася за мотузку і спробувала зірвати петлю, але чоловік, що стояв у неї за спиною, миттєво відреагував – смикнув за мотузку і, потягнувши на себе, звалив дівчину на землю.

Зойкнувши, Дивона впала на спину і тут же скривилася від болю, який пронизав все тіло. На щастя, ніде нічого не хруснуло – і дівчина втішилася думкою, що всі її кістки цілі. Потім зібралася з новими силами і, перемагаючи біль, сіла на мокрій брудній підлозі.

Зі свого місця Дивона бачила обличчя відвідувачів корчми. Деякі з них дивилися на неї із співчуттям, інші з острахом поглядали на того, в чиї руки вона потрапила, і не наважувалися заступитися за неї. Були й такі, що потішалися з того, як беззахисну дівчину, очевидно знатного походження (про це свідчила дорога тканина сукні та чудове смарагдове намисто на шиї принцеси), тримають на мотузці, немов рабиню. Найголосніше реготав той, хто нещодавно хвалився, що спіймав її в сильця, як дичину.

Лише один чоловік виглядав відстороненим, байдужим до того, що відбувалося в корчмі.

Це був справжній велетень, не схожий на інших ні своєю гордовитою статтю, ні зовнішністю, ані одягом, який був у моді років, мабуть, сто тому. А найбільше увагу привертало його волосся – таке руде, що, здавалося, ніби на голові у нього горить справжнє полум’я. Й Дивона, глядячи на нього, згадала розповіді мандрівників, які запевняли своїх слухачів, що таке полум’яне волосся буває тільки у корінних жителів Руддлану.

Рудий незнайомець сидів за столом і, спершись на нього ліктями, спокійно потягував сидр з широкої чаші з вищербленими краями. Здавалося, його абсолютно не турбував шум у корчмі: на відміну від інших відвідувачів, які розважалися сумнівним видовищем, він навіть оком не повів у бік Дивони. Мабуть, зухвалий напад на беззахисну дівчину сприймався ним не більше, ніж безглузда мишача метушня.

Навряд чи Дивона змогла б пояснити навіть самій собі, чому саме цей чоловік викликав у неї більше обурення, ніж усі інші відвідувачі корчми. І чому він пробудив у ній більше люті, ніж той, хто, накинувши на неї мотузку, ніби вона була впертою козою, відверто глузував з неї.

Вона відчула, як від гніву, що її охопив, спалахнули щоки, як їй раптом стало важко дихати, а на кінчиках пальців почала пульсувати якась енергія. Ця енергія, відчутно жива і нестерпно гаряча, рвалася назовні, шукала вихід, подібно до вулкану, готова вилитися з рук Дивони вогняними потоками.

Кинувши швидкий погляд на свої зап'ястя, Дивона ледь не скрикнула від подиву. Уздовж головної вени, яка добре проглядалася крізь шкіру, струмувало химерне, надзвичайної краси плетіння із золотисто-червоних ниток. Це було незрозуміле і водночас захоплююче видовище.

У той момент, коли розбійник смикнув за мотузку, змушуючи дівчину піднятися, вона різко випростала руку з розкритою долонею. І зойкнула від подиву, коли побачила, як над її долонею сформувалася вогняна куля, яка потім стрімко полетіла в бік розбійника. Полум'я сердито лизнуло його обличчя, в мить ока загорілися його волосся і борода. У повітрі огидно запахло паленим.

- Відьма! Відьма! Це ж відьма! – пролунало з усіх боків, перш ніж Дивона усвідомила, що вона зробила.

Паніка і метушня, що виникли в корчмі (хтось побіг до дверей, хтось кинувся шукати воду), на деякий час позбавили Дивону здатності ясно мислити і навіть рухатися. Вона просто сиділа на підлозі і розширеними від жаху очима дивилася на те, як людина, яка кілька хвилин тому хвалилася, що зловила її в сильця, мов дичину, перетворюється на живий смолоскип.

Несподівано якась сила підхопила її легко, наче вона була пір'їнкою, і, тягнучи за собою крізь натовп, виштовхнула за двері – в непроглядну, щедро омиту дощем темряву.