Розділ 9/1

Мерсін. Головна королівська резиденція.

- Не можу повірити, що твій безрозсудний обурливий вчинок пояснюється лише відсутністю короля в Мерсіні! Тим більше я не думаю, що ти затіяла цю небезпечну справу без попередньої змови з герцогинею Фреганською! Якби я могла хоча б на хвилинку припустити, яку підлість ти задумала, нізащо не прибрала б варту від твоїх покоїв! – вигукувала дама Ейдіс, крокуючи по залі на нижньому поверсі королівського замку, і її голос тремтів від люті.

Дивона сиділа на кам'яній лаві в ніші біля вікна і мовчки дивилася, як внизу, у внутрішньому дворі, слуги складають у громіздкий дормез її багаж.

Чутки про те, що старша донька короля допомогла бунтівній герцогині з дому Дейгленд уникнути справедливого покарання, не обурили, напевно, тільки глухого.

Провина Дивони була доведена – люди з Таємної служби постаралися на славу, роздобувши потрібні їм відомості з розповідей свідків: служниці принцеси та конюхів із замкової стайні. А також із зізнань моряка, з яким Дивона мала розмову у порту Кернея, і піратів, які супроводжували герцогиню з полону. Мешканці замку шепотілися, що принцеса не вчинила б такий бездумний вчинок, якби її не зачарували. Вона просто стала черговою жертвою відьми, якою всі вважали герцогиню Фреганську.

- Я була занадто добра, дозволивши тобі спілкуватися із зовнішнім світом, – продовжувала Ейдіс, зупинившись навпроти Дивони, яка робила вигляд, що не помічає її. – Твій батько згорить від сорому, коли дізнається, що його улюблена дочка приєдналася до табору його запеклого ворога. Я вже казала, що твоє ставлення до нашої родини, до великого дому Майленд, стає неприпустимим. І я, як і раніше, всім серцем схвалюю рішення твого батька відправити тебе якомога далі від Мерсіну! Якби за тебе не посватався вождь Шан, твоє місце було б у жіночому монастирі, де ти залишилася б до кінця свого життя!

- Якби ви, тітонько, замість того, щоб удавати з себе скорботну вдову, позбавлену спадку, займалися влаштуванням свого особистого життя, вам не вистачало б часу сунути свого носа в справи, які вас не стосуються! – нарешті, втративши терпіння від повчальних нападок графині, відповіла Дивона.

Після чого встала й, гордо піднявши голову, впевнена у своїй правоті, вийшла із зали.

Цілий ранок знадобився для того, щоб спорядити кортеж, який вирушав із цивілізованого Мерсіну в дикі землі Руддлану. Дормез був під зав'язку забитий великими, обкованими залізом скринями, де зберігалися вбрання, коштовності та весільні подарунки принцеси. У просторому критому возі з величезними колесами щільними рядами були вишикувані амфори з пахучими оліями, глиняні бутлі вина, плетені кошики з пшеницею, ячменем, бобами, мішки з оливками, трюфелями і спеціями. Все це разом з важкими злитками золота і срібла становило подарунок астеррійського короля майбутньому зятю і союзнику. У дормезі, яким би значним він не здавався на вигляд, ледве вмістилося все майно принцеси, яке складало її придане. Багато чого навіть довелося повернути назад до замку, бо в надрах дормеза не знайшлося місця для всього.

Хоча ранок видався безхмарним і теплим, до моменту від'їзду Дивони з Мерсіну погода раптом різко змінилася. Ледве принцеса забралася в дормез, як пішов дощ, що розмивав дороги, наскрізь промочивши землю. Нескінченні струмені стікали по кольчугах і залізних шоломах воїнів із почту принцеси, пружно хльостали по даху дормеза, великі прозорі краплі осідали на блискучих кінських крупах.

Всупереч очікуванням Дивони скоротати час у подорожі в компанії легіста пана Морканта, ця важлива особа вважала за краще їхати не в затишному, хоча й тісному через скрині дормезі, а верхи на гнідому жеребці. Почасти Дивона розуміла пана Морканта. По-перше, в дормезі і справді яблуку ніде було впасти. По-друге, навіть якби легіст, довірена особа короля Арвена, якимось дивним чином і втиснувся в нього, то опинився б у безпосередній близькості від принцеси, що було абсолютно неприпустимо. А по-третє, судячи з спостережень дівчини, посланець правителя Астеррії, який супроводжував принцесу до її нареченого, цілком комфортно почувався в сідлі.

Дивлячись, як мимо пропливають осінні пейзажі, розмиті дощем, Дивона думала про випробування, яке чекало на неї в Руддлані: про те, як їй вчинити з вождем Шаном, коли він захоче розділити з нею ложе. Все всередині неї повставало проти долі, що її чекала, і, хоча вона не мала уявлення про те, як виглядає могутній ватажок дикунів, її пересмикувало від огиди, коли вона уявляла свою інтимну зустріч з ним.

«Як все раптом змінилося! – з сумом думала Дивона. – І так стрімко, так неочікувано!» З плином невловимого часу змінилися не тільки етапи її долі, але – ніби – навіть ритми руху сонця і місяця. Їй здавалося, що за кілька останніх днів вона прожила кілька років свого нового, дорослого, життя. А тепер їй належало вступити в наступний етап. Чи стане він остаточним і визначеним у її власній долі?..

У Дивони не було часу для пошуку відповіді на поставлене собі питання.

Пролунали крики. Дормез раптом сильно нахилився і потім різко зупинився. Це сталося настільки швидко, що Дивона не встигла подумати про те, що ж трапилося, коли двері поруч з нею відчинилися.

Вона повернула голову і побачила незнайомця, який направив їй в обличчя вістря меча, заплямованого кров'ю.

- Вилазь! – закричав він, страшно витріщивши на неї очі. – Швидко!

Потягнувшись до дівчини, яка відсахнулася від нього, намагаючись забитися у куток, чоловік із зовнішністю розбійника вільною рукою схопив її за поділ сукні. Дивона збиралася відбиватися, вдаривши його ногою у обличчя, але нападник несподівано відлетів назад так, ніби хтось з жахливою силою смикнув за мотузку, прив'язану до його плеча.

- Біжіть, принцесо! – крикнув чийсь незнайомий голос.

Дивоні не потрібно було повторювати двічі.

Вона вибралася з дормезу, при цьому ледь не наступивши на «розбійника», розпростертого на землі. Його скляні очі з подивом дивилися в небо; на них падали краплі дощу. Ще один нападник, також схожий на розбійника з великої дороги, зійшовся у поєдинку з людиної в одязі, що дивно нагадував чернечу сутану. Під час бійки капюшон сутани відкинувся, і Дивона побачила обличчя молодого чоловіка – досить привабливе, з мужніми рисами, міцно виліпленим підборіддям та високими вилицями. У якусь мить незнайомець повернув голову в бік принцеси – і їхні очі зустрілися. Погляд юнака, сповнений тривоги, наче промовляв: «Тікайте, благаю вас! Рятуйте своє життя!»