Розділ 8/2

Через кілька хвилин він повернувся, супроводжуючи невисокого вгодованого ченця середнього віку з сумним обличчям.

Схиливши голову, увінчану акуратною тонзурою, брат Теудур поцілував перстень на вказівному пальці Великого майстра-пріора.

- Для мене велика честь відвідати альма-матер святого Вестіна, – сказав він після обміну привітаннями.

- Я дуже втішений вашим візитом, – з люб'язною усмішкою відгукнувся Елвен, у глибині душі дивуючись появі гостя. А потім додав, перейшовши на сухий, офіційний тон: – Мені повідомили, що у вас до мене важлива справа.

Чернець кивнув і кинув промовистий погляд на двох інших ченців – брата Амадея та брамника.

- Залишіть нас, – трохи повернувши голову в їхній бік, мовив Елвен наказовим тоном.

Ченці мовчки вийшли.

- Брате пріор, я прибув до Трезена, тому що мені вкрай потрібна ваша допомога, – приступив до розмови королівський духівник. – Це стосується проведення ритуалу екзорцизму.

Елвен здивовано вигнув брову: вже багато, дуже багато років до нього не зверталися з таким проханням.

- Чи бачите, – вів далі брат Теудур, – у мене з'явилися підозри, що в мою вихованку, принцесу Дивону, вселився нечистий дух. З недавніх пір її поведінка, м'яко кажучи, дивує оточуючих і особисто у мене викликає безліч питань. Принцеса стала надзвичайно потайливою та зухвалою, й навіть я не знаю, що коїться в її голові. Крім того, Її Високість нехтує обов'язковими відвідинами божого храму. Наприклад, учора, коли я закликав принцесу сповідатися у гріхах, вона відповіла різкою відмовою. Вона сказала, що її особисте життя стосується тільки її і що, якщо їй захочеться поговорити з Всюдисущим, вона зробить це, де їй завгодно і коли завгодно. Коли ж я спробував впливати на неї загрозою відлучення від храму, принцеса відповіла, що навіть після цього не змінить своєї думки. Хіба це не обурливо?

Від праведного обурення королівський духівник весь почервонів і навіть спітнів. Діставши хустку з широкого рукава сутани, він нервовими рухами ретельно промокнув обличчя.

Елвен хотів було підтримати обурення брата Теудура, проте той, мабуть, поки не потребував його думки, тому що відразу продовжив свої скарги:

- Я вважаю, що поведінка Її Високості принцеси Дивони не відповідає її статусу. Вона і раніше була досить норовлива і непомірно розпещена своїм батьком, але зараз вона поводиться зухвало і непередбачувано. Графиня Крустумська, яка всіма силами прагне замінити обом принцесам їхню померлу матір, вкрай обурена. Хоча ні, що там приховувати! – вона у нестямі від гніву, бо принцеса Дивона зробила вчинок, якому немає ні виправдання, ні пояснення. Вона сприяла втечі герцогині Ферентіни Дейгленд – бунтівниці і небезпечною державної злочинниці! І хоча вона не визнає своєї причетності, її провина доведена: пан Дерфель, глава Таємної служби, знайшов свідків...

Королівський духівник закашлявся і очима пошукав глечик з водою.

Майстер-пріор налив у кубок води та подав його гостю. Той зробив ковток, потім ще й ще. Брат Теудур пив маленькими ковтками, а Елвен тим часом розмірковував.

У голові луною пролунали слова Амадея:

«Враховуючи чудові здібності посланця, він міг переселитися у будь-яке тіло. Згодом він неодмінно видасть себе чимось особливим і непритаманним тій людині, чиїм тілом заволодів. Назвемо цю людину жертвою. Так от, несподівані та незрозумілі зміни у поведінці й звичках повинні насторожити людей з оточення жертви. Нам залишиться лише чуйно прислухатися до поголоски, щоб потім визначити, де і в тілі якої людини перебуває посланець»...

Значить, посланець все ж таки видав себе. Але чому як ємність він вибрав жіноче тіло? Хоча чи не все одно? Адже його сутність, світла вона чи темна, швидше за все не має приналежності до статі...

Елвен так задумався, що не одразу почув слова брата Теудура:

- Брате пріор, то ви допоможете?

- Вибачте, що ви сказали?

- Я можу розраховувати на вашу участь у проведенні ритуалу? – терпляче повторив королівський духівник.

- О, звичайно! – схаменувся Елвен. – Звичайно, я зроблю все, що від мене залежить!

- Дякую! – Кругле обличчя брата Теудура осяяло променистою посмішкою. – Тільки нехай ця розмова залишиться між нами: мені б не хотілося, щоб король дізнався, що ви провели ритуал на моє прохання. До речі, я радив би вам поквапитися. Справа в тому, що за наказом графині Крустумської принцесу Дивону повинні відправити до Руддлану, щоб одружити її з вождем Шаном. По дорозі кортеж зупиниться на ніч у замку барона Бардсея, що знаходиться в Арвонській марці, на західному узбережжі. На мій погляд, це дуже вдале місце: там, у родовій каплиці барона, можна провести таємний ритуал вигнання бісів з бідолашної принцеси. А ви як вважаєте, брате пріор?

- Згоден з вами, брате Теудур, – підхопив Елвен, хоча його думки були зараз далекі від турбот королівського духівника. – Отже, зустрічаємося в замку барона...

Попрощавшись з королівським духівником, майстер-пріор покликав брата Амадея.

- Гадаю, ми знайшли сліди посланця, – почав він, щільно прикривши двері за ченцем, що увійшов. І потім коротко розповів Амадею про свою розмову з гостем.

У Амадея з подиву перехопило подих.

- Посланець – у тілі принцеси? – тремтячим голосом промовив він.

- Так! І ми зробимо так, щоб принцеса Дивона якнайшвидше опинилася у нас, в Трезені! – рішучим тоном відгукнувся Елвен; його холодні блакитні очі світилися надзвичайним блиском. – Не кожному, брате Амадей, випадає можливість отримати посланця. Тож і ми не припустимо, щоб принцеса опинилася у руддів – відступників, які захищають старих богів. Потрібно негайно послати надійних людей і перехопити її по дорозі до замку Бардсей.

- Я згоден з тобою, брате пріор, – відгукнувся Амадей, за смиренним виглядом якого ховалося нетерпіння. – Ти вже подумав, кому довірити цю важливу місію? Хто зможе доставити принцесу до Трезена?