Розділ 7/2

Потім Еднівед налив собі ще вина і, дивлячись на герцогиню, сказав:

- Тіна, я вважаю, що останнім часом навколо нас дуже багато дивних обставин. Мій задум розв'язати війну проти руддів, звинувативши їх у вбивстві важливого для нас бранця, провалився. Людина, яку ми збиралися обміняти на Мотвена, брата Джодока Залізний Кулак, втекла з-під варти.

- Про кого ти говориш, Ед? – насупилася Ферентіна. – Не забувай, за час полону деякі важливі події пройшли повз мене. Ці мерзотники, які пихато називають себе синами моря, не завжди передавали мені твої послання. Їм хотілося, щоб я на колінах випрошувала у них новини з материка, і лише зрідка їхній ватажок приносив мені твої листи.

- Розумієш, була у руддів одна людина, яка видавала себе за пана Гріфіда з дому Техейбарт. Він називав себе так тому, що не пам'ятав свого імені. Або хотів, щоб усі повірили, ніби він його не пам'ятає. Не знаю, які цілі він мав, коли з'явився у руддів. Але для мого плану його раптова поява у руддів була страшенно своєчасною...

Еднівед помовчав роздумливо, а потім додав:

- Мій представник, який вирушив до руддів, щоб домовитися з ними про обмін бранцями, сказав, що був надзвичайно здивований, коли побачив самозванця. Він сказав, що той і справді страшенно схожий на справжнього Гріфіда. Тільки в його ранні... молоді роки...

- Ти хочеш переконати мене в тому, що твоя людина бачила у руддів двійника Гріфіда? – пирхнула герцогиня. – Це ж суща нісенітниця, Ед! Але ти все ж таки заспокой мене: присягнися, що Гріфід мертвий.

- Зрозуміло, він мертвий! – вигукнув герцог. – Гріфід, цей підлий зрадник, вирушив на морське дно годувати риб. Я бачив на власні очі, як він захлинувся хвилею і пустив бульбашки!

- Тим краще, Ед, тим краще... – Герцогиня пригубила зі свого кубка. – Але що ж ти маєш робити тепер, після того, як твій план з обміном бранцями зазнав невдачі?

- Я якраз роздумував над тим, як зіштовхнути лобами графа Ріогана з дому Техейбарт та маркіза Рутульського. Давненько вони не влаштовували почесне побоїще через спірні землі. Маркіз, звичайно, той ще боягуз, але багато чого уявляє про себе. Хоча граф не менш зарозумілий: ці два бовдури стоять один одного. Поселення Лисі Пагорби здавна належить нуміторійським правителям, їхні предки відвоювали цю землю у астів. Однак маркіз вважає ці землі своїми. Батьки графа та маркіза уклали перемир'я, але його термін минув. Я будую свої плани з розрахунку на те, що граф і маркіз будуть залучені у військову сварку, що суттєво послабить становище Арвена...

Ферентіна мовчала, спрямувавши свій погляд на набір чудових мечів на стінах зали. Вона розглядала клинки, візерунки на сталі, дорогоцінні рукояті, тавра майстрів, але герцог, спостерігаючи за нею, бачив, що її думки далекі від милування його колекцією холодної зброї. Як, втім, і від його планів влаштувати усобицю пихатих можновладців.

- Та ти мене зовсім не слухаєш, Тіна! – нарешті, втративши терпіння, обурився Еднівед.

- Якщо хочеш знати мою думку, то я вважаю всі ці твої так звані військові операції безглуздою метушнею, – відгукнулася герцогиня, як здалося Едніведу, з принизливою для нього зневагою. – Ти витрачаєш свій час та енергію на порожні справи, Ед. А тим часом небесні світила нині на нашому боці – прийшла година великих звершень.

- О ні, Тіна, позбав мене від цього! Давай не говоритимемо про великі звершення хоча б сьогодні – у радісний час твого поверняння! – відмахнувся від своєї співрозмовниці герцог, скривившись так, ніби проковтнув зелену кислу сливу. – Мене вже нудить від гучних слів! Востаннє я чув від тебе про прихильність світил, коли ти закликала мене брати участь у заколоті проти Арвена. Мені просто пощастило не влипнути у грандіозні неприємності разом із тобою. Хто б міг подумати, що падіння зі скелі, коли я зламав ногу, обернеться для мене божою благодаттю!

- І поки я живцем гнила в темниці Мерсінського замку, ти спокійнісінько відлежувався в ліжку, плекаючи свою зламану ногу, – хмикнула герцогиня Фреганська, кинувши на Едніведа зневажливий погляд.

Герцог бачив її очі, але з самого початку їхньої зустрічі дивувався: навіщо Тіна, його красуня Тіна, носить маску? Спершу він думав, що цей предмет є частиною конспірації – як і чоловічий одяг, що вводив в оману, видаючи герцогиню за іншу особу. Але тепер у залі не було нікого, крім них двох, а герцогиня зовсім не збиралася позбавлятися маски.

- Якби я не відлежувався у своєму ліжку, тебе не було б кому витягувати з піратського полону, – пробурчав Еднівед у відповідь на зневажливе зауваження співрозмовниці.

- Я вдячна тобі за твою великодушність, – з примирливою усмішкою промовила Ферентіна і, простягнувши руку до герцога, цокнулася з його кубком. – Але давай все ж таки поговоримо про справу. Я вважаю, що задумана тобою сварка між графом Ріоганом з дому Техейбарт та маркізом Рутульским навряд чи серйозно схвилює короля Арвена. Але якщо нацькувати на Арвена руддів, то тут вже можна сподіватися на справжню бійку, яка значно похитне владу дому Майленд. Ми розпочнемо сварку, між тим залишаючись у тіні, і лише коли сили армії короля будуть на межі виснаження, ми вступимо у війну, щоб одержати в ній перемогу. І тоді... і тоді я нарешті знищу Арвена – й сама стану єдиновладною правителькою Астеррії...

Почувши несподівану пропозицію, Еднівед, який знову приклався до свого кубка, ледь не поперхнувся вином. «Єдиновладною»?

Він раптом відчув себе глибоко враженим. Значить, Тіна вважає його настільки нікчемним, що ухвалює рішення, не питаючи у нього поради. Її не хвилює його думка. Свої власні амбіції вона ставить понад його здібності та його прагнення. Але вона помиляється, якщо вважає, що він погодиться розв’язати війну з королем тільки заради того, щоб здобути для неї астеррійський престол. Адже якщо комусь і судилося стати королем Астеррії, то тільки йому, могутньому герцогу Едніведу Вінхарду, хороброму і досвідченому правителю Каерфілла.