Подарунок на день народження Путіна

Ранок. Світить сонце. Путін солодко спить у своєму ліжечку. Але різко загриміло і затремтіло - почувся страшний рев удару. Путін від переляку аж підстрибнув. У вікні він бачить лише високі бризки від удару хвилі об стіну. Путін виходить на терасу і вдалині помічає нову хвилю, що насувається. Путін просто спостерігає, бо знає, що йому нічого не загрожує. Хвиля вища, ніж його стіна, але не набагато, тому вона не несе великої небезпеки. Але, коли вона доходила до стіни і швидко вдарила її - прорвала частину стіни, що навпроти головного палацу Путіна. Вода великими потоками ринула у двір. Вона змітає все на шляху із величезною швидкістю. Два знайомі Путіна стояли і навіть не встигли відреагувати на це, як їх змила хвиля наче мурах. Марія Захарова біжить садом до палацу, а за нею жене хвиля, неначе голодний вовк за здобиччю. Вона біжить, але хвиля наздоганяє і захоплює її у свої лапи, несучи в нескінченних потоках води. Вода сягає вже самого палацу Путіна і він чує, як перший поверх заповнюється водою. Путін не очікував цього, адже вважав, що стіни міцні, його будинок далеко і високо над морем, але виявилося, що це не так. Хвилі з моря продовжують битися об стіни, в такий спосіб руйнуючи сильніше стіну. З кожним ударом вона обвалюється немов танучі льодовики.

Путін помітив, що насувається хвиля у кілька разів більша за попередню. Він негайно побіг на оглядовий майданчик, який знаходиться на куполі, адже це найвища точка палацу. Там він зможе сховатися та чекати на допомогу.

Коли Путін дістався майданчика, то побачив, що від набережної стіни майже нічого не залишилося. Також він побачив Лаврова, який плив саморобним плотом прямо в бік океану сподіваючись спливти звідси. Але на нього йде 10-метрова хвиля. Коли він підібрався ближче до колишньої стіни - хвиля радісно зустрічає його накривши обіймами. Путін боїться і чекає на допомогу. Повсякденні хвилі тепер проникають у двір і вдаряються і палац. Але насувається дуже велика хвиля. Путін дивиться, як статую себе зносить вода, відламавши їй голову. Хвиля вдаряється прямо в його палац на висоті другого поверху. Палац вражаж від удару - тераса руйнується, а палацом йде тріщина розділяючи його на дві частини. Палацу ще вдається стояти завдяки міцним та якісним матеріалам на гроші, взяті з фонду захисту від хвиль.

- Боже! Навіщо мені таке? Врятуйте мене від цих хвиль! – сказав Путін.

– Вова! То ти тут!

Путін обернувся і помітив Медведєва – Діма? Що ти тут робиш?

- Я тебе якраз шукав. Я прийшов до тебе, бо я дуже переживав за тебе. Слава богу з тобою все гаразд.

- Я теж радий бачити тебе наостанок.

- Що ти таке кажеш? Чому наостанок?

- Дивись, які хвилі йдуть. Зараз на нас йде хвиля, така, як тільки що була. За нею йде хвиля, яка вище за цей палац - нас вона просто знесе.

- Але може нас ще встигнуть урятувати.

Путін проігнорував його слова і повернувся у бік моря. Він підійшов до краю майданчика і задумливо спостерігає, як до них мчить нова хвиля.

- Знаєш, у такі моменти згадуєш усе життя. Еммм ... Я аж згадав як ходив на дискотеки в юності і гуляв із друзями.

- А я згадав, як познайомився з тобою.

- Емм, я теж пам'ятаю. Бо як прийшли в політику. Еммм, як я став президентом.

– Це точно. Дивись! Хвиля вже близько.

Хвиля підходить до палацу. Дійшовши, вона страшним ревом ударилася об палац. Палац знову почав трясти. Друга половина палацу впала, ніби розсипався цукор. Дві вежі, що стояли по два боки палацу, просто попадали вниз. Путін і Медведєв зі страхом і жахом спостерігають за цією картиною, що відбувається прямо на їхніх очах, але раптом край майданчика починає тріскатися.

- Вова! – закричав Медведєв Путіну.

У цей момент край тераси обривається і Путін падає з урвища. Але Медведєв швидко реагує та без роздумів ловить його за руку:

- Фух, спіймав тебе. Не лякай мене так більше.

Мєдвєдєв підняв Путіна за руку назад на майданчик, на частину, яка ще лишилась від нього,  де Путін знову зміг стати на ноги.

- Дякую тобі, Дімо. Чесно, не хочеться вмирати, але, схоже, доведеться.

- Чому ти так думаєш?

- Подивися, схоже, не тільки у нас сильні хвилі, а й в інших місцях. Ще ми відрізані від цивілізації – адже сигнал зник. А хвилі йдуть одна за одною.

 - Але ж ми можемо добігти до воріт або гелікоптера.

- Це треба вибрати час. Тим більше, щоб звідси вибратися, потрібно дочекатися припинення хвиль. Але вони зараз вирують у самому розпалі і в нас не вийде: якщо й підемо звідси, то хвиля нас швидко наздожене.

- Ну так, ти маєш рацію. Невже це кінець?

- Мабуть, так.

Мєдвєдєв сумно подивився на море, бо розуміє, що це кінець. Вже видно, як іде висока хвиля, а небо затягнуте сірими хмарами. Хвиля колосальних розмірів набагато вища, ніж палац, просто рухається на них. Вони стоять з піднятими головами, дивлячись вгору на хвилю, що насувається на них як тінь.

- Я і не думав, що мій кінець настільки близько... що мені лишилось так зовсім трохи. От і кінець зараз настане, закінчиться тут усе. Я радий, що зустрів тебе, Дімо. Я радий, що разом ми помремо. Проте останні мої хвилини хорошими були. – сказав Путін.

- Я згоден. Я теж дуже радий, що помру з тобою. Забув сказати тобі: з Днем народження Вас – Володимир Володимирович Путін! – привітав Мєдвєдєв Путіна.

- Дякую тобі! - З усмішкою відповів Мєдвєдєву.

Вже чути і видно, як хвиля наближається. Чути її страшенний рев, чути смерть, яка летить на них. Путін наостанок обіймає Мєдвєдєва і каже - "Дякую за все!". Вони дивляться як верх хвилі закриває сонце над ними, яке й так ледве було видно з-за хмар. Хвиля накриває палац і починає його поглинати, наче голодний хижак їсть свою здобич. В останні свої хвилини Путін і Мєдвєдєв стоять в обіймах. Хвиля забирає їх із собою назавжди, а незабаром і тягне їх на дно до своєї цариці - моря, де з нею вони будуть спочивати вічність. Ось так і закінчилася історія Путіна! Кінець самозакоханого диктатора-карлика.