Розділ 1.2

Маріанна так і залишилася стояти посеред доріжки, притискаючи до себе порожній кошик.

Незнайомець був високий, широкоплечий, а дорогий темний сюртук, хоч і трохи намоклий від дощу, сидів на ньому так гарно, наче його шили чарівні істоти. Вологе волосся спадало на чоло, витончені риси обличчя надавали йому дещо суворого вигляду, але варто було чоловікові всміхнутися, як уся ця суворість зникала. І, звичайно ж, очі. Їхнього кольору в похмурому листопадовому присмерку було не розгледіти, проте дівчина відразу помітила, якими добрими вони здавалися, коли незнайомець дивився на неї.

У палаці Вишневських гостювало чимало вельмож, молодих і старих, вродливих та не дуже. Але жоден досі не нагадував їй справжнього принца з тих далеких країн, про які розповідали в панських книжках. Особливо коли всміхався отак, трохи схиливши голову, і на його губах з'являвся ледь помітний вигин.

Вона й незчулася, як задивилася.

— Добрий вечір, пане, — нарешті схаменулася Маріанна й незграбно присіла, мало не випустивши кошика.

А потім поспішно обійшла живопліт, намагаючись більше не дивитися на незнайомця, але перед поворотом усе-таки озирнулася.

— Прошу за мною, паничу, — шанобливо промовив конюший. — Я проведу вас до головного входу. Коня зараз відведуть до стайні, не турбуйтеся.

Дівчина рушила далі, трохи засмучена тим, як швидко закінчилася зустріч. Утім, було б дивно чекати чогось більшого від того, хто належав до найзаможнішого товариства. Такі люди зазвичай не затримувалися для розмов із доньками куховарок.

В оранжереї її вже чекав садівник. Він сердито побурчав, що квіти давно зрізані, а забирати їх ніхто не поспішає, після чого заходився складати до кошика троянди, кілька великих хризантем та гілочки мирта. Маріанна ледве встигала притримувати оберемки, поки чоловік додавав усе нові й нові стебла, переконаний, що панська їдальня має сьогодні виглядати не гірше за оранжерею імператорського саду.

Назад вона повернулася навантажена мало не до самої маківки. З-за квітів ледь виднілося її обличчя, а на сходах службового входу дівчина мало не перечепилася через власний поділ. На щастя, Дарина саме проходила повз кухню з двома молодшими покоївками, тож швидко забрала кошик і наказала дівчатам нести квіти до парадних залів.

Маріанна з полегшенням струснула затерплими руками й зупинилася біля печі, де Параска саме перевіряла велику каструлю з м'ясом.

— Ой, мамо... — протягнула дівчина з таким мрійливим виглядом, що куховарка відразу обернулася. — Він такий... такий...

— Хто це в тебе такий?

— Я не знаю, як його звати! Але він щойно приїхав на такому гарному коні! А сам високий, вродливий і вдягнений так, що я зроду подібного не бачила!

Вона спробувала показати руками ширину його плечей, потім узялася зображати комір сюртука, проте Параска вже поставила ополоник на стіл.

— Ану стій. Що ти мелеш? Ти про панича, чи що?

— Мабуть, панич. Лука його до палацу повів.

Куховарка підійшла ближче й так міцно схопила дівчину за плече, що та здивовано замовкла.

— Подивися мені в очі, Манько. Я що тобі казала?

— Мамо...

— Що я тобі казала про паничів?!

— Не зв'язуватися з ними.

— Отож! — Параска притишила голос, озирнувшись на двері. — Не дивися на них, не бігай за ними й до покоїв сама не ходи, коли покличуть. Ти думаєш, вони всі такі гарні та лагідні, як у панських романах? Вони наобіцяють тобі золоті гори, а тоді скористаються та й викинуть, наче непотрібну ганчірку. І ніхто за тебе не заступиться, дитино. Ніхто!

Маріанна винувато опустила голову, але усмішка все одно ніяк не сходила з її обличчя.

— Мамо, він не такий.

— Та звідки тобі знати?! — аж зашипіла Параска. — Ти навіть імені його не знаєш!

— У нього очі добрі, — тихенько пояснила дівчина.

— Я тобі зараз лозиною такі добрі очі влаштую! — Куховарка сплеснула руками, мало не зачепивши миску з тістом. — Господи прости, та коли ж ти порозумнішаєш? Уже дівка доросла, а розуму як у малої!

Параска говорила сердито, але її тривога була зовсім не такою смішною, як могла здатися Маріанні. За довгі роки при Вишневському дворі вона надивилася на панські забави й добре знала, що молодим шляхтичам нерідко дозволялося значно більше, ніж годилося порядним чоловікам. Особливо коли йшлося про прислугу, чиї скарги зазвичай не цікавили господарів.

Далеко по приклад ходити не доводилося, адже її власну матір колись зґвалтував шляхтич, а дізнавшись про вагітність, продав. І всім було байдуже, що сама куховарка була донькою знатного пана, бо матір її була служницею, яка принесла дитину в подолі.

— Ану пообіцяй мені, що не полізеш до нього, — наказала вона вже тихіше. — І коли сам заговорить, то відповідатимеш чемно, як належить, а тоді йтимеш собі. Чуєш?

Маріанна переступила з ноги на ногу, вагаючись.

— Обіцяю, мамо.

— Ото ж бо й воно.

Параска відпустила її плече й повернулася до печі, проте ще довго бурмотіла собі під ніс про паничів, які тільки й уміють, що морочити молодим дівчатам голови. Маріанна ж усміхнулася сама до себе. Їй досі ввижався той короткий погляд, у якому було стільки доброзичливості, що вона ніяк не могла повірити материнським застереженням.