Розділ 1. Панночки

Сестри вже добрих десять хвилин стояли в тісному простінку за дерев'яною обшивкою, по черзі зазираючи у вузьку щілину. Колись вони знайшли її випадково, коли ще дітьми ховалися від гувернантки, й відтоді не раз користувалися можливістю підслухати дорослі розмови. Проте сьогодні за перегородкою відбувалося дещо значно цікавіше за суперечки про врожай чи панські борги.

Управитель Грабовський, якого панночки звикли бачити виключно в застебнутому сюртуку та з незмінно поважним обличчям, тепер цілував покоївку Дарину. Та обвила його шию руками й тихенько сміялася, коли чоловік заходився розстібати верхні ґудзики її сукні.

— Ви ж обіцяли, Ігнатію Андрійовичу, — нагадала вона, відхилившись від його обличчя. — У спільній кімнаті вже зовсім життя немає. То одна хропе, то друга до ранку теревенить.

— Буде тобі окрема кімната, голубонько. Я вже з ключницею говорив.

— Ви й минулого тижня так казали.

— А ти, бачу, рахунок моїм обіцянкам ведеш?

— Авжеж. Ще обіцяли, що більше не посилатимете мене до пральні.

— І не посилатиму, якщо будеш слухняною, — усміхнувся управитель, пригортаючи її ближче.

Дарина лукаво примружилася.

— А я хіба неслухняна?

Ігнатій Андрійович відповів їй таким довгим поцілунком, що Софія, яка саме припала до щілини, відчула, як запалали власні щоки. Такі поцілунки вона бачила хіба що у виставах, та й там кавалери поводилися значно стриманіше. А тут Дарина сама тягнулася до чоловіка, гладила його по волоссю й анітрохи не переймалася тим, що її сукня вже непристойно сповзла з плеча.

За хвилину в сусідній кімнаті щось упало. Покоївка пирснула від сміху, а управитель пробурмотів якусь лайку, намагаючись ногою відсунути перекинутий ослінчик.

— Тихіше, пане Ігнатію! Ще почують!

— Нехай тільки спробують підслуховувати.

Аделіна ледве стримала сміх і нетерпляче посунула сестру ліктем, вимагаючи поступитися місцем. Вона встигла побачити, як Грабовський зняв сюртук і повісив його на спинку крісла. Незабаром він узявся за застібки штанів, і старша панночка так міцно притиснулася до обшивки, що ледь не залишила на дереві сліду від носа.

Те, про що в заборонених романах писали натяками та витонченими висловами, раптом виявилося напрочуд приголомшливим. Аделіна дивилася, забувши про все на світі. Її власні уявлення про чоловіків, складені переважно з поцілунків у руку, світських компліментів та любовних освідчень на сторінках французьких книжок, потребували термінового перегляду.

Софія знову потягнула старшу сестру за рукав, вимагаючи своєї черги. Вона теж хотіла побачити, що там відбувається, хоча вже починала побоюватися власної цікавості. Аделіна неохоче відступила, дозволяючи їй зазирнути.

— Ах... — ледь чутно видихнула Софія, коли побачила, що саме приховував чоловік під одягом. Тепер воно стирчало, як коротка товста палиця.

— Який ти сьогодні нетерплячий, Гнатику... — простогнала Дарина.

Він підняв поділ її спідниці й став зовсім близько, між її колінами, а покоївка, усміхаючись, притягнула його до себе. За мить стіл глухо здригнувся, і Дарина коротко скрикнула, міцніше вчепившись у чоловіка.

Софія сахнулася від щілини й ледь сама не скрикнула слідом. Їй здалося, що Дарині зробили страшенно боляче, хоча та майже відразу засміялася й щось ласкаво прошепотіла управителеві на вухо.

Молодша панночка збентежено дивилася на сестру, намагаючись зрозуміти, чому Аделіна не поділяє її жаху. Адже саме таке, наскільки вона знала, мало колись відбутися й із нею після весілля. Від цієї думки їй стало зовсім недобре.

Старша сестра, навпаки, поспішила знову зайняти місце біля щілини. Її щоки палали, очі блищали, і навіть коли Софія почала наполегливо тягнути її геть, Аделіна лише сердито відмахнулася. Жоден із любовних романів, які вони читали потайки від матері, не пояснював таких цікавих подробиць.

І саме тоді з парадного вестибюля долинув знайомий голос графині.

— Ходімо! — прошепотіла Софія, смикаючи сестру за рукав. — Нас же шукатимуть!

Аделіна з явним жалем відірвалася від щілини. Вона ще спробувала зазирнути востаннє, проте молодша сестра вже відступала вузьким проходом, незграбно підбираючи спідницю. Обидві мали на собі добрі домашні сукні, зовсім не призначені для лазіння потаємними закутками. Особливо дісталося Софіїному бузковому шовку, який зачепився за виступ старої дерев'яної обшивки, і дівчина мало не скрикнула вдруге, цього разу від страху порвати улюблену сукню.

— Обережніше, дурненька! — шикнула Аделіна, допомагаючи звільнити тканину. — Ти ж усю обшивку на себе стягнеш!

— То швидше йди! А як матінка нас тут знайде?

Перспектива ця була досить неприємною, тому старша нарешті поступилася. Сестри вислизнули з проходу через невеликі дверцята, приховані за важкою портьєрою, і опинилися в бічній галереї. Тут уже можна було йти на повний зріст, хоча Софія, ще не оговтавшись від побаченого, раз у раз озиралася, наче управитель Грабовський міг будь-якої миті вистрибнути слідом, причому в тому самому вигляді, в якому вона щойно його бачила.

Аделіна, навпаки, ледве стримувала сміх.

— Ти бачила його обличчя? — прошепотіла вона, на ходу поправляючи зачіску. — А як Дарина його за волосся схопила!