Розділ 5

Надя : 

Гостьовий будиночок біля підніжжя Скелі Тіней виявився дуже затишним, хоч і простішим за кімнати в Палаці дев'яти життів. Стіни пахли сосновою смолою, посеред кімнати стояв невеликий камін, а на ліжку лежали м'які ковдри з вовни.

​Коли сонце сховалося за горизонт, Дикі Ліси зажили своїм нічним, таємничим життям. За вікном шурхотіло листя, а десь удалині лунали дивні лісові звуки.

​Кіран допоміг розпалити камін. Вогонь весело затанцював на дровах, відкидаючи довгі тіні на дерев'яні стіни. Перевертень присів на краєчок столу, спостерігаючи, як Міла вмостилася біля моїх ніг, гріючись біля вогню.

​— Вибач за батька, — тихо порушив тишу Кіран. Без своєї звичної зухвалої посмішки він виглядав зовсім інакше — щирим і трохи втомленим. — Він хороший лідер, але стародавні образи між магами й перевертнями засіли в його голові занадто глибоко.

​— Все гаразд, Кіране, — я підійшла ближче до каміна, протягуючи руки до тепла. — Я не чекала, що мене зустрінуть із розпростертими обіймами. Моя сестра Амелія теж пройшла важкий шлях, перш ніж котячий клан прийняв її. Я готова боротися за своє місце.

​Кіран підвівся і зробив крок до мене. В сутінках кімнати його бурштинові очі здавалися двома гарячими вуглинками.

​— Тобі не доведеться боротися наодинці, — м'яко мовив він. Його голос став нижчим, і в ньому почулося ледь помітне, суто лисяче горлові звуки, від яких моє серце забилося швидше. — Я пообіцяв батькові, що відповідаю за тебе. І я дотримаюся слова.

​Він протягнув руку і обережно торкнувся пасма мого волосся, прибираючи його з обличчя. У місці дотику шкіру обпекло приємним, магічним струмом. Навіть Міла підняла голову й тихо заурчала, зовсім не виявляючи агресії. Вона відчувала те саме, що й я: цей хлопець ставав для нас кимось дуже важливим.

Кіран : 

Коли я дивився на Надійку в нічному світлі каміна, моя внутрішня тварина остаточно визначилася. Лис усередині мене скрутився клубочком і задоволено заплющив очі — він знайшов ту, яку шукав. Мою істинну пару.

​Вона була такою тендітною на вигляд, але ховала в собі силу, здатну приборкати весь наш вогняний ліс.

​— Тобі пора відпочивати, — тихо сказав я, з урахуванням того, як важко мені було відірвати погляд від її очей. — Вночі Скеля Тіней буває неспокійною, але я буду поруч. Я залишуся на веранді, охоронятиму твій сон.

​— Кіране, — покликала вона, коли я вже повернувся до дверей. — Дякую тобі. За те, що повірив у нас із Мілою.

​Я лише посміхнувся своєю фірмовою хитрою посмішкою, хоча серце готове було вискочити з грудей:

— Спи, відьмочко. Твої пригоди тільки починаються.

​Я вийшов на веранду, щільно зачинивши за собою двері, і вмостився на дерев'яній лаві. Нічне повітря було прохолодним, але магія кохання та істинного зв'язку, що спалахнула між нами, зігрівала краще за будь-яке багаття. Я знав, що батько випробовуватиме її знову, але тепер я зроблю все, щоб захистити Надійку.

​Раптом з боку густих хащів почувся дивний, свистячий звук. Міла в хаті вмить підскочила й тихо гавкнула. Щось темне й недобре наближалося до нашого кордону, і воно явно не належало до Вогняного Клану...