Розділ 1

Надя : 

Маленькі пухнасті вушка моєї племінниці здригнулися, коли я легенько лоскотнула її за лівим вушком. Дівчинка кумедно чхнула, перекинулася на спинку і замурчала — точнісінько як її тато, Себастьян.

— Надю, ти знову вчиш Міру котячим пустощам? — почувся лагідний голос Амелії від дверей. Сестра стояла, спершись на одвірок, і з теплою посмішкою спостерігала за нами.

— Я просто не можу втриматися, Амелі! Вона ж таке неймовірне магічне диво, — засміялася я, підхоплюючи малу Міру на руки. Дівчинка потерлася носиком об мою щоку, залишаючи приємне відчуття тепла.

У Палаці дев'яти життів усе було прекрасним. Себастьян виявився чудовим правителем і турботливим батьком, котячий клан процвітав, а моя сестра просто сяяла від щастя. Я обожнювала приходити до них у гості й бавитися з племінницею.

Але щоразу, коли я поверталася додому, в моїй душі озивався тихий сум. Я виросла. Моя власна магія вимагала виходу, а серце прагнуло чогось невідомого, свого власного шляху.

Біля моїх ніг крутнувся рудий вогняний клубок. Моя лисиця Міла, мій вірний фамільяр, підняла на мене свої розумні очі й тихо гавкнула, ніби кажучи: «Наш час прийшов, Надю. Пора шукати нашу власну історію».

Я погладила Мілу по м'якій спинці. Останнім часом нас обох нестримно тягнуло на схід, туди, де починалися густі Дикі Ліси. Магія всередині мене підказувала: саме там, за межами котячих земель, чекає моя доля. І, судячи з того, як Міла дивилася в бік лісового горизонту, вона відчувала те саме. Пора збиратися в дорогу.