Розділ 8 . Руда гостя та лисячі хитрощі

​Тиша в палаці тривала рівно до десятої ранку. Раптом ворота, які зазвичай не пропускали нікого чужого, жалібно скрипнули, а подвір'ям розкотився дзвінкий сміх.

​— Амеліє! Я знайшла тебе! — почула я голос своєї молодшої сестри.

Я вибігла на ґанок і завмерла. Надя стояла посеред двору, тримаючи на руках пухнасту руду лисицю з неймовірно хитрими очима.

— Надю? Як ти сюди потрапила? — я обійняла сестру.

— Міла привела! — Надя кивнула на лисицю. — Вона сказала, що тут пахне магією і... дуже смачною рибою.

​З-за моєї спини почулося одночасне шипіння. Себастьян, Лео та Олівер виросли за мною, наче три грозові хмари.

— Лисиця? — пробасив Лео, його зіниці звузилися.

— У нашому домі? — Себастьян склав руки на грудях, виглядаючи вкрай незадоволеним.

— О, яка симпатична! — Олівер зробив крок уперед, але лисиця Міла лише клацнула зубами біля його носа, змусивши білого кота відскочити.

​Ого, скільки тут котів! Один великий і злий, один чорний і занадто гордий, а один білий і занадто цікавий. Надя каже, що ми тут у гостях, але я вже бачу: цей палац потребує трохи лисячого порядку.

​Я зістрибнула з рук Наді й почала обнюхувати територію.

— Гей, чорненький, — звернулася я до Себастьяна (звісно, по-магічному, так, щоб тільки вони чули). — У тебе на загривку шерсть дибки встала. Не нервуй, я не збираюся їсти твоїх мишей. Вони занадто брудні для моєї дієти.

​Себастьян ледь не впав від такого зухвальства. Коти в цьому домі явно не звикли до конкуренції.

​Це катастрофа. Мало того, що в палаці з'явилася дитина, так ще й ця руда бестія! Вона магічна, я це відчуваю. Її присутність плутає всі мої плани на спокійний вечір з Амелією.

​— Амеліє, — я намагався говорити спокійно, — присутність сторонніх хижаків може порушити енергетичний баланс маєтку.

— Себастьяне, це моя сестра! — відрізала Амелія. — І вона залишиться на вихідні. Будьте ввічливими. Олівере, покажи Наді її кімнату. Лео, допоможи з речами.

​Лео неохоче підняв маленьку рожеву валізу Наді двома пальцями, ніби це був пакет зі сміттям.

— Тільки якщо вона не буде тягати мене за хвіст, — пробурчав він.

​Вау! Цей палац просто супер! Тут так багато місця для гри в схованки. І ці троє дядьків... вони такі дивні.

— Міла, ти бачила? — шепотіла я своїй лисиці, коли ми зайшли в кімнату. — У того рудого дядька вуха сіпаються, як у кота!

— Надю, вони і є коти, — пирхнула Міла, застрибуючи на ліжко. — Але вони думають, що вони дуже круті. Давай трохи розважимося? Сховаємо їхні улюблені щітки для волосся?

​Я засміялася. Це будуть найкращі вихідні!

​Вечеря була напруженою. Надя з апетитом їла пасту, розповідаючи про школу, а Міла сиділа на сусідньому стільці, зневажливо поглядаючи на тарілку з морепродуктами, яку Олівер поставив перед нею.

— Лисиці люблять ягоди та сир, дурнику, — прошепотіла Міла, і Олівер мало не впустив піднос.

​Раптом Надя подивилася на мене серйозними очима.

— Амеліє, а чому ці троє весь час на тебе так дивляться? Вони що, теж хочуть, щоб ти почухала їх за вушком?

Я почервоніла. Себастьян раптово зацікавився своїм вином, Лео почав інтенсивно жувати хліб, а Олівер видав дивний звук, схожий на приглушене муркання.

​— Надю, вони просто... мої помічники, — відповіла я.

— Помічники-наречені? — хитро спитала сестра. — Бо Міла каже, що між вами літають магічні іскри. І що той чорний кіт уже обрав тобі весільну сукню в своїх думках.

​Себастьян поперхнувся.

Битва за моє серце щойно вийшла на новий рівень — тепер під наглядом найменшої, але найпроникливішої судді.