Глава 1 ч.2 Без права на сумнів

Лада відкрила вкладку пошуку й надіслала запит на тотальний аналіз даних із сітківок очей усіх людей, які перебували в периметрі фестивалю з дванадцятої години ночі до п’ятої ранку.

Veles негайно розпочав сортування. Система автоматично порівнювала індивідуальні маршрути пересування, точний час перебування на території заходу та всі заархівовані лог-файли локального спостереження. Глобальний процес вимагав часу.

Поступово колосальна кількість людей на екрані зменшувалася. Більшість присутніх автоматично отримали підтверджене алібі: їхні дії, вектори переміщення та час перебування в інших точках міста повністю збігалися з бездоганними протоколами Паксоліту.

Зрештою залишилося троє.

Саме ці профілі викликали обґрунтовану підозру алгоритму. Кожен із трійці заходив на територію нічного фестивалю з великими пакунками в руках, але залишав площу вже без них.

Лада завантажила всю отриману базу даних до свого особистого захищеного архіву й поглянула на стіну. Тонкими цифровими символами прямо на матовій поверхні світився час — 15:15. Офіційний робочий день добіг кінця.

Торкнувшись сенсора на браслеті, Лада промовила:
— Джері, зв'яжися з платформою. Що там із моєю машиною?

ШІ-помічник відгукнувся миттєво, його голос м'яко пролунав із динаміка Лінка:
— Технічний дрон повністю завершив ремонтні роботи. Гальмівна система відновлена за рахунок нових модулів. Аеромобіль готовий до запуску.

— Дякую, Джері. Скоординуй його, я чекатиму за сім хвилин біля надземного паркінгу.

Вона швидко зібрала особисті речі, перенесла матеріали італійської справи на свій інформаційний носій і залишила Центр.

За кілька хвилин її аеромобіль уже слухняно завис на магнітній подушці біля виходу з надземного паркінгу. Лада сіла всередину, бічні двері плавно зачинилися, і транспортний засіб безшумно піднявся в повітря, вливаючись у транспортний потік. Дорога додому цього разу минула швидко й непомітно.

Переступивши поріг власної квартири, Лада розстебнула графітовий піджак Відновниці й, проходячи повз кухню, кинула в простір:
— Джері, будь ласка, дай команду кухонному модулю приготувати обід, доки я змию з себе дверима цю втому.

З ванної кімнати вона почула спокійну відповідь ШІ-помічника:

— Так, звичайно. Усе буде зроблено.

За кілька хвилин, вийшовши з душу й загорнувшись у м'який халат, Лада вже побачила на кухонному столі гарячу лазанью та келих свого улюбленого безалкогольного вина.

Швидко закінчивши трапезу, вона попрямувала до домашнього робочого кабінету. Найдовша, проте, як їй тоді здавалося, найлегша частина розслідування була завершена. Залишалося поставити фінальну крапку в італійському питанні та дізнатися істину.

Щойно дівчина переступила поріг кімнати, двері автоматично зачинилися, а з пазів під стелею безшумно опустилася важка титанова захисна пластина. Домашній офіс повністю ізолювався від зовнішнього середовища. Це був обов'язковий перший рівень безпеки Відновниці, покликаний захистити її в разі раптового нападу.

Одразу після активації режиму ізоляції навколо Лади ожили десятки голографічних інтерфейсів. Різні цифрові модулі один за одним спалахували в повітрі, створюючи навколо неї мерехтливий кокон із сотень інформаційних потоків.

Лада впевнено промовила в простір:
— Доступ до системи Inside.

— Ключ авторизації: Лада, Відновниця, — холодним синтезованим голосом відгукнувся комп'ютер.

Програма миттєво розпізнала її тембр, проте цього для секретних архівів було замало. Лада чітко знала: у Нову еру голос і навіть стандартні біометричні параметри обличчя вже давно не вважалися абсолютним захистом. Будь-яку зовнішню ознаку ШІ-технології могли згенерувати за лічені секунди. Саме тому головна лінія безпеки будувалася не на тому, що людина мала зовні, а на тому, ким вона була зсередини.

Вона підійшла до спеціальної панелі в стіні й щільно поклала долоню на матову сенсорну поверхню. Модуль негайно розпочав глибоке сканування. Паралельно система зчитувала десятки прихованих внутрішніх показників організму: від унікальних біологічних характеристик ДНК до миттєвого стану нервової системи, серцевого ритму та мікрореакцій тіла, які фізично неможливо було підробити чи симулювати.

За кілька секунд термінал глибоко завібрував, підсвітивши стіни м'яким зеленим світлом:
— Другий рівень доступу підтверджено.

Лада зосереджено чекала.

Вона знала: залишався останній, найскладніший етап. Третій рівень безпеки був справжнім випробуванням для розуму. Його неможливо було прорахувати чи зламати заздалегідь. Тестові запитання ніколи не повторювалися і завжди напряму базувалися на глибинній особистій пам’яті людини.

Комп'ютер міг запитати про будь-що. Не факт, який легко відшукати у відкритих архівах. Не інформацію, яку можна викрасти шляхом хакерського зламу. А живий, унікальний спогад.

На одному з центральних голографічних екранів спалахнув чіткий текст:
«Якого кольору був комбінезон вашої матері, коли у дев’ять років ви вперше пішли на концерт улюбленого музичного гурту?»

Лада на мить заплющила очі. Думками вона миттєво повернулася у далеке дитинство. Перед очима виринув теплий образ: вона — маленька, кучерява й схвильована, а поруч — найрідніша людина.

— Мама була одягнена в темно-бежевий комбінезон, — спокійно й упевнено відповіла вона в мікрофон.

Кілька секунд навколо панувала цілковита тиша. Потім кімнатою розлігся короткий, характерний звук підтвердження авторизації. Усі окремі голографічні модулі в повітрі синхронно закрутилися, об’єднуючись у єдину масштабну інформаційну панель.

На ній великими неоновими літерами висвітилося:
«Доступ до системи Inside надано».

Наступний рядок з’явився майже миттєво:
«Лімітований час користування архівом: 47 хвилин 14 секунд. Будь ласка, використайте наданий ресурс ефективно».