Епілог.

Коли святковий гамір на мосту почав вщухати, а хор лордів та гномів утретє заходився виводити «гімн логістів» уже безпосередньо в бочки з-під елю, Марта тихо вислизнула з-за столу. Вона підійшла до перил на самому краю другого прольоту, туди, де бурхлива вода Чорної Річки нарешті слухняно обтікала міцні гранітні опори.

​Нічне небо Іліріону було всіяне великими, холодними зорями. Марта дивилася на своє відображення в темній воді, яке зрідка підсвічувалося залишками магічних салютів Фоми.

​Зі срібного дзеркала води на неї дивилася Аделіна — витончена, фантастично красива принцеса з ідеальною шкірою, розкішним волоссям і очима, в яких тепер світилася впевненість.

​Марта мимоволі торкнулася своєї ідеальної щоки й гірко посміхнулася. Там, на Землі, її життя було зовсім іншим. Вона згадала тридцятирічну Марту з логістичного відділу: вічно втомлену, з мішками під очима від нічних дедлайнів, з тьмяним волоссям, зібраним у недбалий пучок, та зайвими кілограмами, які вона безуспішно намагалася «заїсти» стресовим шоколадом. На Землі вона була «невидимкою». Чоловіки не озиралися їй услід, колеги помічали її лише тоді, коли завалювалися терміни поставок, а дзеркало у ванній кімнаті орендованої квартири було її головним ворогом. Життя навчило її бути жорсткою, цинічною і розраховувати лише на сухі цифри, бо на красу розраховувати не доводилося.

​«Іронія долі, — подумала Марта. — Мені довелося померти й опинитися в іншому всесвіті, щоб отримати тіло мрії. Але найсмішніше те, що врятувала я це королівство не красивими очима Аделіни, а мізками старої, затурканої Марти».

​— Знову прораховуєш вартість логістики зірок? — тихий, теплий голос Каспіана пролунав зовсім поруч.

​Він підійшов непомітно, накинувши на її плечі свій важкий королівський плащ, підбитий хутром. Його великі руки лягли поверх її долонь на перилах, і Марта знову відчула те саме затишне, безпечне тепло. Король дивився на неї з такою глибокою, беззастережною ніжністю, що всередині у Марти щось повністю зламалося. Весь її сталевий захист, усі посадові інструкції та корпоративні маски раптом здалися непотрібними.

​Вона глибоко вдихнула холодне повітря, повертаючись до нього обличчям.

​— Каспіане… Нам потрібно провести фінальний аудит, — її голос злегка здригнувся, і вона вперше забрала свої руки з-під його долонь. — Повний. Зі зняттям усіх масок і перевіркою реальних паспортних даних.

​Каспіан примружився, його магічний дар миттєво активувався, відчувши, що атмосфера змінилася на ультрасерйозну.

— Я слухаю тебе, Аделіно.

​— Моє ім'я — Марта, — чітко, не відводячи погляду, вимовила вона. — І я ніколи в житті не була веллурійською принцесою. Справжня Аделіна померла в ту ніч, коли лорд Грейг підсипав їй отруту в келих. А я… я просто вселилася в її тіло.

​Вона очікувала чого завгодно: що Каспіан відсахнеться, вихопить меч, закричить, що магічний дар оголосить її демоном. Але король просто стояв, не рухаючись, і його бурштинові очі гарячково сканували її обличчя. Його дар… співав. Дар чітко, на сто відсотків показував, що кожне її слово — це абсолютна, фундаментальна істина. Аномалія, яку він шукав у архівах, нарешті розкрилася.

​— Марта… — тихо повторив він її справжнє ім'я. — То ось чому Одеса та Київ. Ось чому «дебет» і «кредит». Ти не з нашого світу.

​— Так, — Марта сумно посміхнулася, опустивши голову. — Там, звідки я прийшла, немає магії. Там є великі залізні машини, комп'ютери та нескінченні звіти. І я… я була там зовсім іншою, Каспіане. Я була некрасивою. На мене ніхто ніколи не дивився так, як дивишся ти. Я була просто гвинтиком у великій системі, який стерся й викинувся на звалище через інсульт на робочому місці. Я боюся, що ти… що ти любиш це гарне веллурійське обличчя, але всередині нього сидить звичайна, закомплексована рахівниця з іншого виміру.

​Каспіан мовчав кілька секунд. Потім він зробив крок уперед, обережно взяв її за підборіддя і змусив підняти очі. На його губах була легка, неймовірно тепла посмішка.

​— Марто, — його голос прозвучав твердо, як граніт під їхніми ногами. — Мій магічний дар бачить брехню і бачить правду. Але він ніколи, чуєш, ніколи не реагував на колір волосся чи форму обличчя. Справжня Аделіна була найкрасивішою лялькою Веллурії, але коли я дивився на неї, мій дар мовчав, бо всередині була порожнеча.

Він​ міцно притис її до своїх грудей, ховаючи обличчя в її кучерях.

​— Я закохався не в принцесу, яка непритомніє від гучних звуків. Я закохався в жінку, яка змусила моїх лордів ковтати слину від переляку, яка переспорила русалок, виставила рахунок моєму тестю за брови мага і навчила моє королівство рахувати гроші. Мені байдуже, яке тіло в тебе було в іншому світі, Марто. Але в цьому світі ти — моя королева. Мій головний, безстроковий і найцінніший актив.

​Марта відчула, як по її ідеальній щоці вперше за весь час у цьому світі покотилася гаряча, щира сльоза. Але це була не сльоза стресу чи втоми через дедлайн. Це були сльози жінки, яку нарешті знайшли, оцінили й прийняли повністю — разом із її блокнотом, складним характером і логістичною душею.

​Вона міцно обійняла його у відповідь, слухаючи, як над Чорною Річкою гноми та лорди в сотий раз затягують: «Ооооо-деса-мааааама…».

​Контракт із минулим було остаточно розірвано. Попереду на Марту чекав абсолютно новий, чистий і такий щасливий фінансовий рік.