Розділ 16

Дорога назад до Цитаделі Остерос пройшла у вкрай напруженій тиші. Каспіан мовчав, занурений у власні думки, а Марта всю дорогу судорожно перебирала в голові варіанти виходу з цієї ситуації. Проговоритися про Одесу та Київ посеред середньовічного Іліріону — це було гірше, ніж випадково надіслати внутрішній корпоративний звіт із критикою гендиректора на загальну пошту компанії.

​Щойно карета зупинилася у дворі замку, Каспіан навіть не допоміг їй вийти. Він тільки кинув гвардійцям: «Леді Аделіну — в її покої, забезпечити повний комфорт. Магістре Фомо, за мною в закритий архів».

​Марта провела його поглядом і зрозуміла: король пішов перевіряти її інформацію за першоджерелами.

​«Так, — подумала вона, рішуче крокуючи до своїх покоїв і на ходу розв'язуючи тасьму камзола. — Якщо він підніме карти Веллурії й не знайде там моїх "прикордонних хуторів", його магічний детектор брехні видасть таку помилку системи, що мене закриють у вежі до з'ясування обставин. Треба діяти на випередження».

​Вона залетіла в кімнату, де Гільда вже розкладала її вечірні сукні.

— Гільдо, терміново. Мені потрібне все магічне чорнило, яке є в розпорядженні канцелярії, і найстаріша мапа Веллурії, яку ти зможеш викрасти… тобто, позичити під чесне слово у писарів. У тебе є десять хвилин, або твої преміальні за цей місяць підуть на ремонт мосту!

​Служниця, яка вже звикла до того, що нова королева розмовляє мовою дедлайнів, зблідла і вискочила з кімнати.

​За п'ятнадцять хвилин на гігантському ліжку під оксамитовим балдахіном, де ще вчора Марта й Каспіан узгоджували «спільне використання ресурсів», розгорнулася масштабна спецоперація з підробки документів. Марта сиділа по-турецьки в самій лише піжамі, обкладена сувоями. За допомогою тонкого пера та спеціального магічного чорнила, яке злегка світилося, вона акуратно домальовувала на південному кордоні Веллурії, прямо посеред намальованих середньовічним картографом болот, дві маленькі цятки.

​— Так… — бурмотіла вона, виводячи каліграфічні літери. — Сюди ми впишемо «Hutir Odesa», а ось сюди, трохи вище за течією болотяної річки — «Poselennya Kyiv». Головне — зробити правильний ефект старіння паперу. Гільдо, де заварка від того жахливого чаю Елари з сон-травою? Неси сюди, будемо тонувати пергамент під тридцятирічну давнину!

​Тим часом у підвалах Цитаделі, де зберігалися закриті архіви Іліріону, панував повний блек-аут. Каспіан особисто переривав уже п'яту скриню з таємними донесеннями розвідки про Веллурію. Магістр Фома, який тримав магічний світильник, замерз і тихо шмигав носом, намагаючись не потрапляти під важкий погляд короля.

​— Немає… — процідив Каспіан, відкидаючи вбік черговий сувій з гербом короля Аларіка. — Жодної згадки. Жодних хуторів, жодних логістичних гільдій із такими назвами. Мій дар чітко показав, що вона каже правду, Фомо! Вона знає ці місця. Її душа тремтіла від реальних спогадів про них. Але Веллурія не має таких територій.

​— Ваша Величносте… — несміливо озвався безбровий маг. — Можливо… це таємні магічні анклави? Король Аларік відомий своїми секретними розробками зброї. Що, як ці «Одеса та Київ» — закриті військові полігони, де принцесу Аделіну тримали в ізоляції й вчили… оцих її страшних заклинань на кшталт «дебету» та «кредиту»?

​Каспіан глянув на Фому. Ця версія ідеально лягала на його підозри. Якщо Аларік створив таємні бази для підготовки економічної диверсії в Іліріоні, а власну доньку використав як суперагента з фінансового моніторингу…

​— Ми піднімемо особисті папери Аларіка, які прибудуть з його каретою через три дні, — Каспіан різко закрив скриню. — Якщо вона — зброя свого батька, я маю знайти протидію. Але чому… чому мій дар каже, що вона захищає мій бюджет, а не його?

​Коли посеред ночі Каспіан, втомлений і покритий пилом столітніх архівів, нарешті повернувся до покоїв, Марта вже вдавала, що солодко спить на своїй половині ліжка. Підроблена мапа Веллурії була надійно захована під матрацом, а пальці Марти були ретельно відмиті від магічного чорнила за допомогою лимонного соку.

​Каспіан тихо зняв сорочку і ліг поруч. Марта відчула, як ліжко просіло під його вагою. Він не намагався її обійняти, як минулої ночі — між ними знову виросла стіна таємниць. Король просто довго дивився в темряву, намагаючись розгадати головну загадку свого королівства, яка зараз тихо сопла поруч, загорнувшись у ковдру.

​«Ну що, Ваша Величносте, — думала Марта, не відкриваючи очей. — Перший раунд зачистки хвостів закінчено. Завтра гноми мають здати міст, а післязавтра приїде мій нібито татусь. І от тоді почнеться справжній міждержавний аудит. Головне — щоб він не спитав мене про веллурійський гімн, бо я знаю тільки "Червону руту"».