Розділ 15.

Будівництво мосту через Чорну Річку зустріло Марту та Каспіана таким рівнем виробничого хаосу, від якого у будь-якого нормального виконроба стався б серцевий напад. Гноми-каменярі снували туди-сюди, наче мурахи під дією магічних стимуляторів, але ККД їхньої роботи наближався до нуля. Один загін затято копав траншею там, де інший щоночі засипав землю; магістр Фома намагався сушити кладку вогняними заклинаннями, від чого камінь тріскався, а майстер Троарін сидів на пеньку й похмуро звірявся з якимось сувоєм.

​Марта приїхала на об'єкт у своїй «робочій» версії королівського вбрання — поділ смарагдової сукні був безжально підколотий шпильками вище кісточок, а на ноги вона знову оділа перевірені шкіряні штани й взула важкі чоботи. Каспіан, який ішов поруч, лише мовчки дивувався трансформаціям своєї дружини.

​— Майстре Троарін! — Марта рішуче покрокувала через багнюку, тримаючи блокнот як щит. — Чому третій проліт досі стоїть без опорних балок? За графіком вони мали бути встановлені ще о другій годині пополудні!

​Гном підскочив із пенька, нервово смикаючи себе за косу в бороді.

— Ваша Величносте! Леді Аделіно! — він судорожно ковтнув слину. — Русалки! Річкові русалки влаштували страйк! Вони кажуть, що шум від наших підводних гномів-водолазів заважає їм проводити вечірні репетиції сирен! Щойно ми опускаємо балку, вони лоскочуть наших хлопців за п'яти, і ті вилітають на берег, як пробки з бочок!

​Каспіан нахмурився і поклав руку на руків'я меча. Його дар підказував: гном не бреше щодо русалок, але явно використовує їх як виправдання для зриву термінів.

​— Русалки, кажете? Незапланований профспілковий рух, — Марта навіть оком не змигнула. Вона підійшла до самого краю урвища, зазирнувши в бурхливу зелену воду. — Ей, на фланзі! Хто у вас тут старший по зв'язках з громадськістю?

​Вода біля берега запінилася, і на поверхню виринула витончена дівчина з довгим зеленим волоссям і лускатими плечима. Вона зневажливо подивилася на Марту.

— Це наша річка, сухопутні! Ваше каміння псує нам екологію і акустику! Ми не дамо будувати, поки не отримаємо відшкодування в розмірі трьох скринь веллурійських перлів!

​Марта повільно відкрила блокнот, діловито покрутивши перо.

— Перлів не буде, шановна. Ринок зараз нестабільний. Але давайте подивимося на ситуацію з погляду логістики. Якщо ми не побудуємо міст, сюди приїде мій батько, король Аларік. Він чоловік суворий. Щоб переправити свою армію і карету, він просто накаже магістру Фомі висушити цю річку до самого дна або засипати її гранітом повністю.

​Русалка на мить завмерла, її великі очі здивовано моргнули. Магістр Фома позаду Марти радісно закивав головою, демонструючи готовність палити все підряд.

​— У результаті, — продовжувала Марта впевненим тоном топменеджера, — ви втратите робочі місця, середовище проживання та акваторію. Повне банкрутство екосистеми. Я ж пропоную вам інший оффер. Ви не чіпаєте гномів ще чотири дні. Натомість, після здачі мосту в експлуатацію, ми встановлюємо під першою опорою спеціальну систему фільтрації та даруємо вам дві бочки елітного гномського пива для покращення вокальних даних. Питання?

​Русалка переглянулася з подругами, які теж визирнули з води. Тоді знову подивилася на Марту, потім на похмурого Каспіана і, зрештою, коротко кивнула.

— Дві бочки. І щоб гноми не співали свої сороміцькі пісні під час укладання цементу.

​— Контракт підписано в усному порядку, — Марта закрила блокнот і повернулася до остовпілого Троаріна. — Ну що, майстре? Форс-мажор ліквідовано. Якщо за дві години балки не будуть на місці, я особисто переполовиню ваші преміальні виплати. За роботу!

​Гноми з таким криком кинулися у воду, ніби там давали безкоштовний ель.

​Каспіан підійшов до Марти, обережно витираючи хустинкою пляму річкової багнюки з її щоки. Його погляд був наповнений такою сумішшю поваги та легкого шоку, що Марта ледь стримала посмішку.

​— Аделіно… — тихо сказав король, оглядаючи будівельний майданчик, який уперше за три роки працював як злагоджений механізм. — Мій дар каже, що ти щойно врятувала річку від осушення, а гномів від мого гніву. Але де, в ім'я всіх богів Веллурії, ти навчилася вести переговори з водяними німфами мовою торгових угод?

​— О, любий, — Марта лагідно поплескала його по плечу, повертаючись у бік карети. — Коли ти три роки поспіль погоджуєш договори з логістичними компаніями Одеси та Києва, ніякі русалки тобі вже не страшні. Головне — чітко прописати KPI. Ходімо, нам ще треба перевірити якість бетону на другому прольоті.

Каспіан зупинився. Його рука, яка щойно дбайливо витирала багнюку з її щоки, так і залишилася в повітрі. Бурштинові очі короля звузилися, а магічна аура навколо нього на мить стала такою гострою, що магістр Фома, який проходив мимо, про всяк випадок прикрив голову дзеркалом.

​— Одеса?.. Київ?.. — повільно, ніби куштуючи незнайомі слова на смак, повторив Каспіан. — Що це за провінції, Аделіно? Я знаю кожну торгову гільдію від засніжених вершин Іліріону до південних морів твієї рідної Веллурії. Але я ніколи не чув про логістичні компанії з такими назвами.

​В голові Марти в цей момент завили всі сирени корпоративної тривоги. «Катастрофа! Порушення протоколу безпеки! Скасувати транзакцію!» — панічно закричав її внутрішній голос. Вона змусила себе заспокоїтися, лагідно накрила його долоню своєю і дуже природно (як їй здавалося) розсміялася.

​— О, Каспіане! Це просто… веллурійські метафори! — вона кокетливо поправила своє волосся. — Одеса і Київ — це такі маленькі, Богом забуті прикордонні хутори на самому півдні Веллурії. Там живуть неймовірно вперті контрабандисти, які возять рибу та зерно через тамтешні болота. Мій батько колись відправляв мене туди в дитинстві… на перевиховання. Щоб я подивилася, як працює реальний бізнес у багнюці. От я й згадала їх до слова, бо тамтешні русалки на болотах мають такий самий характер, як і твої річкові німфи!