Розділ 8.

Якщо замок Каспіана нагадував суворий офісний центр із граніту, то маєток лорда Грейга — замок «Чорна Скеля» — був схожий на заміську резиденцію корумпованого чиновника, який дуже намагається вдати, що живе на одну зарплату. Тут усе кричало про «бюджетні асигнування»: позолота на воротах ледь помітно лущилася, а слуги в нових лівреях пересувалися з грацією людей, які ще вчора чистили стайні, але сьогодні терміново потрапили під програму «європейського ребрендингу».

​Загін короля вкотився у двір без попередження — завдяки інженерному генію Марти та вибуховим здібностям безбрового магістра Фоми, вони випередили офіційні вісники на добу.

​Лорд Грейг вибіг на ґанок особисто. Це був огрядний чоловік із пишними вусами, які зараз нервово сіпалися, наче антени радара, що засік податкову інспекцію.

​— Ваша Величносте! — Грейг спробував зобразити на обличчі радість, але вийшов вираз людини, у якої в шухляді столу прямо зараз лежать подвійні накладні. — Яке щастя! Яка несподівана… радість! Ми чекали на вас лише завтра! Дорога через долини…

​— Ми змінили маршрут, лорде Грейг, — спокійно перебив його Каспіан, спішуючись. Його погляд одразу ж вперся у Грейга, і Марта майже фізично відчула, як король увімкнув свій магічний детектор брехні на повну потужність. — Моя дружина, леді Аделіна, вважає, що перевал Кам’яних Сліз набагато ефективніший для логістики нашого загону.

​Грейг на мить застиг, його погляд перемістився на Марту. Марта ж, яка сиділа в сідлі у своїх пажівських шкіряних штанях і з блокнотом під пахвою, лагідно йому посміхнулася. У її очах світилася та сама зловісна радість, з якою аудитори зазвичай кажуть: «Ну що, показуйте первинну документацію».

​— Леді… Аделіна? — Грейг нервово сглипнув, розглядаючи її штани. — Які цікаві… веллурійські традиції верхової їзди. Ласкаво просимо! Ми негайно приготуємо бенкет! найкращі вина, музиканти…

​— Бенкет — це добре, лорде Грейг, це приємна стаття представницьких витрат, — Марта легко зіскочила з коня, навіть майже не поморщившись від болю в м'язах (прогрес!). — Але перед тим, як ми перейдемо до дегустації, я б дуже хотіла подивитися на вашу головну гордість. На міст через Чорну Річку. Знаєте, я з дитинства обожнюю монументальну архітектуру та дорожні кошториси. Це так… романтично.

​Грейг зблід на один тон. Його вуса здригнулися в останньому панічному такті.

— Міст? Але зараз вечір… сирість…

​— О, для хорошого аудиту сонце не потрібне, — Марта лагідно взяла під руку Каспіана, який ледь стримував посмішку, спостерігаючи за цією виставою. — Ходімо, Ваша Величносте. Подихаємо свіжим повітрям перед вечерею.

​Міст через Чорну Річку справді вражав. Переважно тим, скільки грошей у нього було зарито. Це була масивна кам'яна споруда, яка… обривалася рівно посередині річки. На іншому березі стирчали лише кілька сумних дерев’яних паль, які виглядали так, ніби вони пережили не ремонт, а напад депресивних бобрів.

​— Яка краса, — констатувала Марта, підходячи до краю урвища і заглядаючи в записник. — Отже, згідно зі звітами, які мені люб'язно надав король, на цей об'єкт за останні чотири роки було виділено дві тисячі золотих дукатів, триста тонн граніту з королівських каменоломень і праця двох сотень гномів-каменярів. Грейг, підкажіть, будь ласка, а гноми у вас будували за технологією Invisible? Тобто, міст ніби є, але його бачать лише люди з високим рівнем магічного допуску?

​Позаду них гвардійці тихо пирхнули в кулаки. Інтендант Брукс, який усе ще безуспішно намагався вичухати попіл із вух після вибуху на перевалі, похмуро втупився в землю.

​— Леді Аделіно! — Грейг витер піт із чола шовковою хустинкою. — Ви не розумієте! Чорна Річка — це підступна аномалія! Щозими тут прокидаються річкові тролі й зжирають нижні опори! Магія води руйнує камінь! Нам доводиться замовляти спеціальні захисні руни у веж Магів… а вони дорогі!

​Марта повільно повернулася до нього.

— Тролі, кажете? Підступні істоти. Особливо ті, які підписують акти виконаних робіт. Скажіть, а ці тролі випадково не мають звички купувати нові карети й відправляти своїх доньок на навчання у Вищу Академію магії? Бо за моїми підрахунками, вартість цих «захисних рун» точно збігається з вартістю нового крила вашого маєтку, яке ми проїжджали.

​— Це звинувачення?! — Грейг спалахнув, намагаючись увімкнути режим «ображеної гідності», і повернувся до Каспіана. — Ваша Величносте! Я тримаю цей кордон! Мої предки проливали кров! А ця… ця дівчина, яка нічого не тямить у військових реаліях, ганьбить моє ім'я через якісь папірці!

​Каспіан зробив крок уперед. Повітря навколо нього миттєво похолоднішало, а тиск його дару став таким відчутним, що навіть річкова вода, здавалося, уповільнила свій біг. Він подивився Грейгу прямо в очі.

​— Вона не ганьбить, Грейг, — тихо і вагомо сказав король. — Вона запитує. А мій дар зараз каже мені, що коли ти згадав про річкових тролів, твоя душа затремтіла від такого панічного страху перед брехнею, що мені самому захотілося тебе оштрафувати.

​Грейг упав на коліна прямо в прибережну багнюку.

— Ваша Величносте! Змилуйтеся! Часи важкі… інфляція… логістичні ланцюжки розірвані!

​— Про ланцюжки не треба, це моя парафія, — Марта закрила блокнот із характерним сухим клацанням. — Отже, антикризовий план такий. Лорде Грейг, ви оголошуєтеся банкрутом. Усе ваше майно переходить під зовнішнє управління корони — тобто під моє. Бенкет скасовується, замість нього у нас буде сухий пайок і нічний аудит ваших комор. А щодо мосту… Магістр Фома!

​З-за спин гвардійців з’явився Фома, на чиєму обличчі замість спалених брів уже проступав оптимізм.

— Так, міледі?

​— Завтра вранці ви берете залишки вибухових кристалів, і ми перенаправляємо русло цієї калюжі так, щоб міст узагалі не був потрібен. Ми просто пустимо річку в обхід скелі. Це оптимізує витрати на триста відсотків і позбавить тролів робочих місць. Питання?