Розділ 7.

Шлях на перевал Кам’яних Сліз виявився саме таким, як його описували в купецьких звітах — вузьким, вітряним і вкрай недружнім для тих, хто звик до шовкових простирадл. Повітря тут ставало дедалі холоднішим, а сірі скелі стискали дорогу з обох боків, наче стіни гігантського коридору без маркування.

​Марта їхала трохи позаду Каспіана. Її тіло, хоч і підкорялося новій господарці завдяки дитячому вишколу Аделіни, вже через три години безперервного підйому почало надсилати перші «сигнали тривоги». Коліна нили, а спина вимагала ортопедичного крісла й термінової кави. Проте Марта лише міцніше стискала зуби. Вона знала: варто їй бодай раз поскаржитися, і Каспіан миттєво відправить її назад у Цитадель під конвоєм Гільди.

​Король час від часу озирався. Його темний погляд сканував її обличчя, шукаючи ознаки слабкості чи каяття за змінений маршрут. Але Марта тримала «корпоративну міну» — спина пряма, підборіддя підняте, погляд спрямований вперед.

​— За годину буде плато, — не обертаючись, гукнув Каспіан. Його голос легко перекривав свист вітру. — Там зробимо короткий перепочинок. Ваше «оптимальне» рішення, Аделіно, змусило коней працювати на межі.

​— Вони працюють у межах своєї норми, Ваша Величносте, — відгукнулася Марта, намагаючись, щоб її голос не тремтів від холоду. — Зате ми вже виграли три години часу порівняно з нижньою дорогою. Час — це єдиний ресурс, який неможливо докупити.

​Каспіан лише коротко хмикнув. Його дар, схоже, знову видавав йому абсолютну впевненість цієї дівчини у власних розрахунках, і це починало його по-справжньому розважати.

​Коли загін нарешті вибрався на широке скелясте плато, Марта відчула полегшення. Але воно тривало недовго. Кінь під одним із передових гвардійців раптом жалібно заіржав, заковзав копитами по камінню і ледь не впав, потягнувши за собою весь лівий фланг.

​— Стій! — пролунав різкий наказ Каспіана.

​Марта натягнула поводи, зупиняючи свого коня. Вона примружилася, розглядаючи дорогу попереду. Прямо посеред перевалу, закриваючи єдиний вузький прохід між скелями, лежав свіжий завал. Величезні гранітні брили перегородили шлях так щільно, ніби їх туди хтось навмисно склав.

​— Дивно, — наздогнав їх інтендант Брукс, на чиєму обличчі миттєво з’явилася єхидна посмішка. — Цей перевал вважався безпечним останні три роки. Лорд Грейг особисто звітував про розчищення скель. Що ж, леді Аделіно, ваше «ефективне» рішення привело нас у глухий кут. Тепер нам доведеться повертатися і йти через долину, втративши півтори доби.

​Марта не відповіла. Вона спішилася, відчуваючи, як затекли ноги, і підійшла ближче до завалу, де вже стояв Каспіан. Король уважно оглядав каміння.

​— Це не природний зсув, — тихо сказав він, коли Марта зупинилася поруч. — Скелі чисті. Жодних слідів розмиву чи ерозії. Каміння виглядає так, ніби його… зрізало.

​Марта нахилилася і провела пальцями по поверхні однієї з брил. Крім пилу, на пальцях залишився дивний, ледь помітний сріблястий наліт, що пахнув чимось різким і хімічним. Схожий запах вона чула в саду, коли Елара пропонувала їй чай із сон-травою.

​В голові миттєво склався пазл. Амулет у руках Елари під час їхнього від’їзду. Її слова про те, що Каспіан ненавидить ігри, яких не розуміє.

​— Це саботаж, — так само тихо сказала Марта, підводячись і витираючи руку об хустку. — Хтось дуже не хотів, щоб ми приїхали до лорда Грейга вчасно. І цей «хтось» мав магічний інструмент для створення штучних перешкод.

​Каспіан різко повернувся до неї. Його очі звузилися, а магічний тиск, який він зазвичай контролював, на мить змусив повітря навколо стати важким.

— Ви звинувачуєте когось із мого оточення, Аделіно? Мій дар не відчув зради серед гвардійців, які їдуть зі мною.

​— Бо зрадник залишився в Цитаделі, — Марта прямо зустріла його погляд. — Ваш дар бачить наміри людей, Каспіане, але він не бачить відтермінованих наказів. Лорд Брукс так впевнено каже про повернення назад, ніби він точно знав, що ми тут побачимо. Але він лише виконавець, якому вигідно прикрити свої нестачі провізії. А от замовник… любить дивитися на дорогу з високих веж і гратися зі срібними брязкальцями.

​Каспіан мовчав. Його обличчя перетворилося на сувору маску з граніту. Він явно розумів, про кого каже Марта, але політична вага роду Елари не дозволяла йому діяти лише на основі підозр.

​— Навіть якщо це так, — Каспіан відвернувся до завалу. — Ми не зможемо розібрати ці брили вручну за кілька годин. Нам доведеться повертатися. Брукс правий у логіці — ми втратимо час.

​— Повернення — це капітуляція перед конкурентом, — Марта рішуче підійшла до одного з гвардійців, який тримав лопати та кирки. — Ми не будемо повертатися. Ми використаємо закон важеля. Каспіане, у твоїх людей є порох чи його магічний аналог?

​— У нас є вибухові кристали для гірничих робіт, — нахмурився король. — Але якщо ми підірвемо завал неправильно, ми завалимо перевал остаточно.

​— Тоді підривати буду я, — Марта взяла у гвардійця важку кирку і впевнено ткнула її гострим кінцем у розщелину між двома найбільшими брилами. — Точніше, я розрахую точки напруги. У моєму… минулому навчанні був курс цивільної інженерії та розрахунку конструкцій. Якщо закласти кристали ось сюди, сюди і під ту основу, завал рушить у прірву, а не на дорогу.

​Каспіан підійшов до неї майже впритул, перехоплюючи її руку з киркою. Його дихання було гарячим на фоні холодного гірського вітру.

— Ви знову кажете слова, яких немає в жодній книзі Веллурії, леді Аделіно. «Інженерія», «точки напруги»… Хто ви така і чому я досі не наказав замкнути вас у вежі?

​— Бо я єдина, хто зараз рятує твій бюджет і твоє обличчя перед лордами, Каспіане, — Марта не відсахнулася, дивитися на нього знизу вгору було незручно, але вона тримала позицію. — Давай мені свої кристали. Час іде, а лорд Грейг, мабуть, уже допиває наше недоотримане золото.

Гвардійці принесли вибухові кристали. Вони виглядали як звичайні шматки рожевої солі, але підморгували Марті таким зловісним вогником, що вона одразу зрозуміла: техніки безпеки тут ніхто не дотримувався з часів створення всесвіту.