Розділ 2.

Перше, що відчула Марта, — це комфорт. І це було дуже підозріло.

​Не «тепло», не «нормально», а саме підозріло добре. Наче вона випадково опинилася в житті людини, яка не економить на матрацах і не знає, що таке пружина, яка впивається в ребра щоночі. Вона не розплющувала очей ще кілька секунд. В її житті діяло залізне правило: якщо щось здається занадто хорошим, краще не поспішати з перевіркою — розчарування зазвичай приходить із відсотками.

​— Може, я померла, — пробурмотіла вона. — Якщо це рай, то… чесно, непогано. Я очікувала на щось більш нудне з арфами й довгими чергами.

​Вона обережно розплющила одне око. Потім друге.

​Стеля була високою, світлою і розписаною витонченими візерунками, які виглядали як щось середнє між високим мистецтвом і криком: «У мене неймовірна кількість грошей». Це точно була не її квартира. Жодних тріщин, жодної «Австралії».

​— Окей, — тихо сказала вона. — Це вже новий рівень сну. П’ять зірок, не менше.

​Вона спробувала піднятися, і тут почалися справжні проблеми. Тіло рухалося інакше. Занадто легко. Марта завмерла, піднявши руку перед обличчям. Тонкі пальці, ідеальна шкіра, відсутність звичних мозолів від клавіатури. Вона провела рукою по волоссю — воно було м’яким, густим і пахло чимось дорогим, наче реклама шампуню вирішила матеріалізуватися в її ліжку.

​— Ну все, — серйозно резюмувала Марта. — Або це найкращий галюциноген у світі, або я вкрала чуже тіло. І другий варіант мені чомусь здається більш реалістичним.

​Вона встала, ледь не впавши через незвичну довжину ніг.

— Так, чудово. Нове тіло видали, а де інструкція з його експлуатації? Як тут вмикати гальма?

​Дзеркало біля стіни ніби чекало її. Марта підійшла ближче, затамувавши подих. Звідти на неї дивилася дівчина — висока, струнка, з очима кольору штормового моря. Вона була красивою настільки, що це викликало в Марти інстинктивне бажання спитати: «Скільки це коштує і кому я винна?».

​— Ого, — видихнула вона. — ОГО. Безкоштовно таке не дають. Зараз почнеться якась підстава.

​— Леді Аделіно! — двері різко відчинилися.

​Марта сіпнулася так, ніби її спіймали на крадіжці офісного паперу. У кімнату влетіла дівчина в охайному чепчику. Побачивши Марту на ногах, вона зблідла.

— Ви прокинулись! Слава богам!

​— І вам не хворіти, — мовила Марта.

Служниця на мить завмерла, її очі округлилися.

— Ви… як себе почуваєте?

​— Якщо чесно, — Марта критично оглянула свої нові ідеальні лікті, — залежить від того, наскільки нормально для вашого світу прокидатися в чужій оболонці. Я б сказала, що «Пакет Максимум» трохи тисне в плечах, але вигляд — на мільйон.

​Служниця була на межі непритомності.

— Я… я покличу магістра…

— О, ні, — швидко перебила Марта. — Давай без «магістрів» натщесерце. Я ще кави не пила. У вас тут є щось схоже на лате?

​Але було пізно. Двері знову відчинилися, і в кімнату впевнено зайшов чоловік, наче гравітація працювала виключно на нього. Марта одразу відчула той самий холод, що й учора в темряві, тільки тепер у нього були дуже привабливі й дуже небезпечні риси обличчя.

​— Ви прийшли до тями, — констатував він. Голос був рівним, як лезо бритви.

— А ви, я так розумію, техпідтримка? — відгукнулася Марта.

Чоловік зупинився. Його погляд прошивав її наскрізь, вивчаючи кожен жест.

— Ви поводитесь інакше.

​— А ви очікували, що після клінічної смерті я прокинуся з манерами інституту благородних дівиць? — Марта підняла брову. — У мене був важкий переліт. З одного світу в інший. Можна трохи розуміння?

​Магістр підійшов ближче. Аж занадто близько, як здалось Марті.

— Отже, — тихо сказав він, — ритуал спрацював. Душа була замінена.

​— Ви це так спокійно кажете, ніби я просто змінила тарифний план! — Марта нервово засміялася. — Ви хоч розумієте, що це незаконне заволодіння майном? Тобто… мною?

​— Це тіло помирало, — холодно продовжив він. — Нам потрібна була сумісна душа. Ви дали згоду.

​Холод пробіг по спині Марти. Вона згадала: була темрява і шепіт «Підходить».

— Я сказала це жартома! Це був сарказм! Ви що, не розрізняєте іронію?

— Для магії це не має значення, — він ледь помітно всміхнувся. — Угода підписана. Ви хотіли іншого життя. Тепер воно у вас є.

​Марта закрила очі, намагаючись не панікувати.

— Знаєте, Магістре, — сказала вона, знову глянувши на нього, — я справді хотіла інше життя. Але я не замовляла вас у комплекті. Чи це та сама «прихована комісія», про яку завжди забувають попередити?

​— Вважайте, що я — ваш гарант, — відповів він. — І віднині ви будете робити те, що я скажу. Бо за цей, як ви кажете, «апгрейд» доведеться платити.

​Марта глянула в дзеркало, а потім на нього.

— Ну що ж, — прошепотіла вона. — Схоже, поверненню цей пакет справді не підлягає. Але не сподівайтеся, що я буду зручним товаром.

Магістр жестом наказав служниці вийти. Дівчина вислизнула з кімнати швидше, ніж думка про звільнення з офісу в п'ятницю ввечері. Марта залишилася наодинці з чоловіком, який щойно визнав, що вкрав її душу.

​— Сідайте, Марто, — він вказав на крісло, що виглядало як антикваріат вартістю в бюджет невеликого містечка. — Нам треба обговорити вашу нову посаду.

​— Посаду? — Марта не сіла. Вона почала міряти кімнату кроками, звикаючи до того, що її центр тяжіння тепер знаходився на десять сантиметрів вище. — Ви притягли мене сюди через міжпросторовий портал, запхнули в чуже тіло і називаєте це «посадою»? Де я взагалі? І хто ви такий, окрім того, що викрадач людей?

​— Я — Магістр Аларік, радник королівської родини Веллурії. І ви зараз знаходитесь у тілі леді Аделіни, єдиної спадкоємиці роду, чия смерть означала б початок війни, яку ми не можемо собі дозволити.

​Він підійшов до вікна, за яким розкинувся краєвид, що нагадував заставку дорогої фентезі-гри: гострі шпилі веж, ліси й туман.