Частина 51

— Зрозумій, лікарю, нам справді шкода, — озвався Локі. Перед ним стояв келих із вином, але демон навіть не доторкнувся до алкоголю, що було зовсім на нього не схоже. Його звична усмішка зникла, поступаючись місцем похмурій серйозності.

За дверима, притиснувшись спиною до холодної кам'яної стіни, Айрен затиснула рот долонями, з усіх сил стримуючи крик, що рвався назовні. Світ навколо неї рушився з беззвучним тріском.

— Нам справді паршиво від цього, — тихо продовжив Левір, дивлячись у підлогу. — Але так треба. На кону благо всього світу. Айрен дійсно добре показала себе, але цього замало. Її потрібно ще трохи підготувати до того, що на неї чекає.

— Відсьогодні ти не підійдеш до Айрен без мого особистого наказу. Більше жодних душевних розмов і жалощів. Вона зробить те, заради чого її сюди притягли. До кінця залишилося зовсім трохи.

Айрен здригнулася, а серце з новою силою застукало в грудях, віддаючи глухими ударами прямо у вуха. Всередині все стислося від жаху, що підступав, але вона не ворушилася, боячись видати себе найменшим шурхотом.

— Скільки ти ще будеш нахабно брехати їй?! — з гіркотою крикнув Міліт.

Від цих слів серце дівчини було готове розірватися на дрібні друзки, але вона продовжувала слухати, впившись пальцями в холодний камінь стіни.

Проте у відповідь лікар отримав лише важке, змучене зітхання Езерхая. Ерагон мав смертельно виснажений вигляд; з його пози було видно, що він сам затиснутий у лещата і понад усе на світі хоче кинути все й утекти чимдалі від цього проклятого вибору. Інші патріархи сиділи похмурі, засмучені й напружені. На їхніх обличчях читалася глуха покірність долі — вони просто мовчки перекладали всю відповідальність і важкість цього рішення на плечі старшого Цитаделі.

— Я не готовий служити з тобою пліч-о-пліч, знаючи, що твої дії призведуть її до загибелі, — уже без крику, але так само грубо й непохитно відрізав Міліт. — Моє життя не варте її смерті!

Айрен судорожно притиснула долоню до рота, стримуючи схлип, що рвався назовні, поки гарячі сльози одна за одною покотилися її щоками.

У кабінеті повисла задушлива тиша. Затамувавши поди, дівчина знову зазирнула у вузьку щілину дверей. Ерагон різко рвонувся вперед, грубо схопив Міліта за комір і притягнув до себе, люто дивлячись йому прямо в очі. Секунду тому погляд ангела палав шаленою, багровою злістю, але просто на очах цей спалах згас, змінившись глухим, безпросвітним відчаєм.

— Ти зробив із неї воїна, брате, але я не збираюся жертвувати її життям тільки тому, що якісь маразматичні старі написали паршиве пророцтво, — раптом пролунав твердий, напрочуд серйозний голос Локі. Демон підвівся зі свого місця, і в його очах більше не було звичного блазнювання. — Пророцтво не повинно збутися.

Ерагон повільно розтиснув пальці, відпускаючи комір лікаря, і перевів ошелешений, сповнений подиву погляд на брата.

— Пророцтво... Книга... — ледь чутно прошепотіла Айрен за дверима, відчуваючи, як у її голові з оглушливим клацанням складається останній, найстрашніший шматочок пазла.

Руки сильно тремтіли, а пелена пекучих сліз заважала бачити картину в дверній щілині чіткіше. Коліна ходили ходором; їй було нестерпно боляче стояти тут, але первісний страх скував тіло, змушуючи слухати далі.

— Хочете ви того чи ні, але пророцтво має збутися... — з глухим, нестерпним болем у голосі вимовив Ерагон, і цей тон поранив Айрен сильніше за будь-яке лезо. — Тільки тоді на землю прийдуть мир і спокій. Ціна висока, але у нас немає вибору.

Локі нічого не відповів. Із кам'яним виразом обличчя він підійшов до столу, грубо згріб книгу, що лежала там, і одним різким, лютим рухом розірвав важку палітурку навпіл. Сторінки із сухим тріском розлетілися в різні боки і безформним сміттям упали на підлогу.

Ерагон навіть не ворухнувся. Він лише повільно підвів на демона свій утомлений погляд, до останнього стримуючи бурю, що вирувала всередині.

— Видно, що ти теж звик до неї по-своєму, Ерагоне... — тихо зазвучав глибокий голос Сейта. Демон хитнув головою, переводячи погляд на розірвані аркуші. — Але навіть я, зізнатися, не бажаю, щоб це пророцтво збулося. Вона не заслужила стати розмінною монетою.

— Така її доля... — ангел твердо, майже сліпо наполягав на своєму, ніби намагався переконати в цьому самого себе. — І не вам вирішувати, чому суджено збутися, а чому ні.

Після цих слів усі остаточно поникли, безвільно опускаючи голови. Сперечатися більше не було сенсу — стіна сліпої рішучості старшого Езерхая була непробивною.

Міліт розвернувся, збираючись негайно покинути цей кабінет. Йому було тошно перебувати в одній кімнаті з тими, хто холоднокровно планував чужу загибель.

Але варто було лікареві зробити крок до виходу, як Ерагон рвонувся навперейми. Ангел грубо, аж до хрускоту в суглобах, перехопив його за лікоть і смикнув назад. Його обличчя спотворилося від люті, а голос опустився до небезпечного сичання:

— Одне слово їй… одне-єдине слово, Міліте, — і ти залишишся без язика. Айрен ні до чого це знати.

За дверима Айрен здригнулася, сильніше втискаючись у одвірок і боячись пропустити бодай звук.

Міліт навіть не поморщився від болю в затиснутій руці. Він повільно перевів погляд із пальців ангела на його бліде обличчя. В очах лікаря не було ні краплі страху — лише лячна порожнеча.