Частина 50

***

Ніч минула відносно спокійно, але ранок безцеремонно увірвався з черговими криками та важкими, грубими кроками. Стіни затремтіли з такою силою, що Айрен ледь не полетіла з ліжка. Поспіхом накинувши білий напівпрозорий халат, дівчина босоніж вискочила в коридор.

Шум доносився з першого поверху. За лютими голосами одразу стало зрозуміло: з'явилися непрохані гості, на яких тут ніхто не чекав. Спустившись холодними мармуровими сходами, Айрен зіткнулася поглядом із цілим морем озброєних ельфів.

— Генерале Сото, це як розуміти?! — крижаним тоном запитала Айрен, уже на повну приміряючи на себе роль єдиної й незаперечної господині Цитаделі.

— Відійшла з дороги, поки голова з плечей не злетіла! — гримнув ельф, скидаючи шаблю. За його спиною схвально завили, передчуваючи кров, натовпи солдатів.

— Ерагоне! — на всю горлянку загорлав Сото, задерши голову до галереї другого поверху. — Де цього покидька чорти носять?!

— Дозвольте дізнатися, в чому його вина? — Айрен навіть не поворухнулася, вичавлюючи з себе залишки холоднокровності й буквально змушуючи себе стояти струнко під прицілом сотень очей.

Генерал не встиг виплюнути відповідь — на сходах здалися ангели та демони. Виглядали вони недружньо: злі, смикані, наче до них знову причепилася якась настирлива наволоч.

— А-а-а… з'явилися, тварюки! Ти змушуєш мене чекати, Ерагоне! — заревів Сото, перевівши вістря шаблі просто на ангела. Той на секунду завмер на сходах, оцінивши, в якій ситуації опинилася беззахисна Айрен перед натовпом озброєних солдатів.

Насупившись, патріархи спустилися — далеко не в повному складі — і мовчки, важкою стіною встали по обидва боки від дівчини.

— Генерале Сото, дозвольте дізнатися, чим викликаний цей… настільки дружній візит вашої армії? — Левір Фреал почав навмисно мирно, майже ліниво, розтягуючи слова.

Генерал победоносно вискалився. Вирішивши, що патріарх демонів уже готовий танцювати під його дудку, він мовчки скинув шаблю, збираючись віддати наказ до атаки без зайвих розмов. Але не встиг.

З-за спин солдатів уперед вилетіла худа, потворна істота. Це був ельф, але пересувався він на чотирьох, спираючись на неприродно довгі, вузлуваті руки.

— Закрий пащу! — прогарчала тварюка мерзенним, скреготливим голосом. Забруднена чиєюсь бурою кров'ю істота тицьнула довгим, гнилим кігтем просто в коліно Левіра.

Патріархи завмерли, гидливо перезирнувшись із генералом. Айрен же не поворухнулася. Здавалося, ця витівка її навіть не зачепила. У залі запанувала дзвінка, напружена тиша, яку порушувало лише хрипке дихання тварюки. На губах дівчини грала ледь помітна, крижана напівусмішка. Вона спокійно, без найменшої метушні, опустила руку вздовж тіла. На кінчиках її пальців затанцювали крихітні, ледь помітні іскорки інею.

Без жодного зайвого руху з її долоні, з ледь чутним, сухим хрускотом, зірвалася єдина крижана голка. Вона миттєво пролетіла відстань до ельфа, блиснувши у світлі смолоскипів, і з тихим, майже ніжним звуком уп'ялася просто в пазуристий палець, яким тварюка тицяла в Левіра.

Ельф навіть не зрозумів, що сталося. Тварюка розкрила рота, щоб видати чи то виття від болю, чи то крик здивування, але з її горла вирвався лише глухий, задушений хрип. Від різкого руху зледенілий палець, що став крихким як скло, із сухим стуком відламався і впав на підлогу, розсипавшись на тисячі крижаних уламків. Тварюка, втративши опору, незграбно повалилася на бік, марно намагаючись затиснути обрубок здоровою лапою.

Левір лише спокійно завів руки за спину. Усім своїм виглядом він показував, що ця метушня нижче за його гідність, проте в глибині його очей спалахнув схвальний вогник — він належно оцінив цю миттєву, беззвучну і смертельно точну демонстрацію крижаної магії Айрен.

Залою прокотилися важкі, приголомшені видихи. Серед ельфів почалося перелякане ремствування, вони збентежено перезиралися, міцніше вчіплюючись у руків'я зброї. В їхніх очах застигло дике, непідробне здивування. Ельфи чудово знали, що навіть серед могутніх ангелів і демонів справжнім магічним даром володіли далеко не всі — це була привілея вищих чинів, патріархів та чистокровних воїнів. А тут якесь дівчисько, що стояло перед цілою армією без обладунків, легким рухом пальців продемонструвало такий страшний, вивірений контроль над стихією. Сам факт того, що вона так недбало використала магію льоду просто перед їхнім носом, в одну мить збив із війська всю пиху.

— Прошу вибачення за це невігластво, пане. Самі розумієте, нерви на межі… — вичавив генерал Сото. Його сміливість знатно поменшала, а винуватий і насторожений погляд раз у раз повертався до Айрен, яка незворушно струсила з долоні залишки інею.

Не давши своїм солдатам оговтатися, Сото грубо вхопив ельфа за шкірки і жбурнув його назад, у гущу натовпу, дохідливо давши зрозуміти, що буває з тими, хто роззявляє рота без наказу.

Ерагон спостерігав за цією сценою збоку. Його холодний вигляд без слів кричав про те, що він вищий за ці незрозумілі й дитячі розбірки. Як ангел, він міг би знищити їх одним пальцем, але вибрав за краще придушити лють. За його спиною хижо перезиралися Локі та Сейт — вони вже пошепки сперечалися, в якому саме рові гнити трупам цих напівсірих і напівбілих вискочнів.

— Залиште зброю. Ми чекаємо на вас у залі, — сухим голосом скомандував Ерагон.