Частина 49

Обережно спустившись сходами, всі опинилися в залі, який більше нагадував бібліотеку. Демони щось пильно розглядали, змушуючи вогонь на смолоскипах спалахувати яскравіше. Книг наче й не торкнувся час — вони стояли на полицях, щільно притискаючись одна до одної. І якщо деякі столи вже зовсім прогнили, то масивні шафи залишалися абсолютно неушкодженими.

— І що ви тут знайшли? — запитав Ерагон у напівтемряві, провівши рукою по запиленій полиці.

— Подивися на це, — Сейт поклав на вцілілий стіл чорний блокнот. — Це щоденник Еліма Нотея.

Ерагон різко скинув голову і вичікувально подивився на Сейта, явно впізнавши знайоме ім'я. Взявши блокнот до рук, він пролистав кілька сторінок і зупинився на останній. Вона була заплямована краплями крові, через що чорнило злегка розпливлося.

— Хто це? — тихо запитала брюнетка.

— Наш старий друг. Ангел, якого було трагічно вбито, — пояснив Локі, низько опустивши голову й ховаючи біль в очах.

Елім Нотей був їм практично братом. Ще трохи, і він міг би удостоїтися звання архангела. Його обожнювали всі без винятку, до його слова завжди прислухалися. З Ерагоном вони й поготів були як водою не розлий — Езерхай-старший найважче пережив загибель друга, з яким вони товаришували ще з часів молодшої небесної школи. Куди б Нотей не пішов, усюди йому посміхалися і шанобливо схиляли голови. Він був неймовірно розумним, попри свій юний за ангельськими мірками вік. Елім щиро любив допомагати людям: безкоштовно підказував відповіді на складні запитання та охоче проводив священні ритуали вдома, якщо його про це просили. Люди самі намагалися вручити йому золото чи монети, але він лише з посмішкою хитав головою — земне багатство йому було ні до чого. Навіть Рада Небес із важким серцем відпускала його, коли суд задовольнив прохання Еліма спуститися на Землю за власним бажанням. Зрештою, нагорі його завжди чекали назад.

Очі Ерагона швидко пробігли рядка́ми. Раптом він з усієї сили жбурнув блокнот на стіл. Від різкого стукоту Айрен здригнулася, тоді як демони та ангели навіть бровою не повели, зберігаючи абсолютний спокій.

— Амір... От же тварюка... Він заплатить за свій вчинок, навіть якщо мені доведеться перевернути все Пекло, щоб дістатися його душі, — процідив Ерагон, ледь стримуючи лють, що клекотала в ньому. — Переверніть тут усе догори дриґом!

З цими словами старший ангел стрімко покинув темне приміщення. Правда про загибель його найкращого друга весь цей час ховалася на сторінках, що ледь не згнили від вогкості та плісняви. Колись Ерагон перевернув усі Небеса, аби тільки докричатися до душі Нотея й дізнатися ім'я вбивці. Але закони Небес єдині для всіх: тривожити душі, які пішли в інший світ, суворо заборонено. Єдиний виняток робився для самих померлих — якщо їхні душі були чимось глибоко стривожені або шукали справедливості, Вищий суд дозволяв їм ненадовго повернутися, щоб з'явитися живим, підказати вихід чи попередити рідних про небезпеку. Проте душа Нотея, всупереч усьому, продовжувала вперто мовчати, не подаючи жодного знаку з небуття.

Айрен досі мало що розуміла в тому, що відбувається. Вигадавши момент, вона непомітно забрала блокнот із собою, твердо вирішивши досконало вивчити це темне минуле.

Демони та кілька ангелів, що залишилися, зашурхотіли по всій бібліотеці, ретельно перебираючи старовинні книги та сувої. Раптом таємне сховище Нотея приховувало й інші підказки, які той міг устигнути залишити перед смертю?

Локі акуратно взяв Айрен під руку, виводячи її геть із похмурого залу. Уже пізніше, під час вечері, демони доповіли, що обшук більше нічого не дав. Зрештою, і одного щоденника виявилося цілком достатньо — влаштувавшись за столом, брюнетка зачитувала важливі уривки вголос для всіх присутніх.

— Тільки послухайте… — Айрен провела пальцем по пожовклому рядку. — «Я був наче в чорному тумані… Нічого не бачив, а потім в одну мить розкололася голова. Власні очі не могли мені зрадити: я чітко бачив, як погляд Аміра став абсолютно, безпросвітно чорним. А потім мій друг зашепотів мені щось немислиме…». Значить, Амір уже тоді служив Тенарісу? — запитала вона, переводячи стривожений погляд на патріарха.

— Він завжди був досить тихим, — ліниво озвався Сейт, роблячи останній ковток чаю. — Одразу й не зрозуміти було, що з ним щось не так.

— Виходить, він ще задовго до того, як пожертвувати оболонкою, на повну силу служив Йому! — Левір істерично розсміявся, різко піднявши келих. — Ходив просто тут, серед нас, віддано заглядав нам в очі… А коли пробив час, просто віддав своє тіло. Яке вірне цуценя! — З цими словами демон залпом осушив вино.

Далі Айрен знову занурилася в читання, але вже мовчки, поки решта продовжувала бурхливо обговорювати, як виправити ці, здавалося б, непоправні помилки минулого. Найбільше брюнетку зацікавила велика крапля крові, що запеклася просто посеред сторінки, та останні рядки: «Треба буде обговорити це з іншими. Він не відкидає тіні. Арханг…». На цьому моменті чорнило сильно потекло, змішавшись із кров'ю Нотея, і решту слів Айрен розібрати так і не змогла.

Обірваний на пів слові запис не давав спокою. Зрештою, поглянувши на притихлих чоловіків, вона наважилася поставити запитання:

— Як... як саме загинув Нотей? У щоденнику кров, обірваний рядок... Що там сталося?

При згадці цього імені в кімнаті запанувала задушлива тиша. Ерагон різко відвернувся до вікна, стиснувши кулаки. Локі заплющив очі, і на його зазвичай безтурботному обличчі проступив такий глибокий, глухий біль, ніби стара рана на серці знову закровоточила. Для них обох смерть найкращого друга досі залишалася нерозгаданою, болісною таємницею.