Частина 47

— Будьте напоготові. Якщо до неї хтось пробереться, ви відповісте за це головою, — жорстко кинув ангел.

— Покірно коряюся, повелителю, — слуга схилив голову в глибокій пошані.

***

Айрен прокинулася ближче до обіду — лікарська настойка зморила б навіть найбільш збуджену людину. На тумбочці біля ліжка холонув тац заїдками та чаєм, і дівчина насамперед потягнулася до чашки. Зробивши кілька ковтків, вона відставила її й пересіла на край ліжка. Її погляд миттєво прикували дівочі радощі на туалетному столику: ароматні олії, пудри, помади з пензликами та витончена шкатулка.

«Підлабузники… Як же мені це подобається!»

Синя оксамитова коробочка, прикрашена стразами, вмить опинилася в руках Айрен. У хід пішло все й одразу: каблучки, браслети, намиста і навіть тіари. Розглядаючи себе в дзеркалі, дівчина нагадувала новорічну ялинку, обвішану різнокольоровими вогнями. З прикрасами вона явно переборщила, але це її анітрохи не хвилювало.

До кімнати час від часу заходили слуги — вони мовчки розвішували її одяг у шафу, намагаючись не звертати уваги на дивний карнавал, і так само тихо виходили. Раптом у відображенні дзеркала біля самого входу мигнули білосніжні крила. Ерагон зайшов до покоїв і завмер, а наступної миті його гучний сміх, здавалося, заповнив усю Цитадель.

— І навіщо тобі стільки брязкалець, люба? — Ерагон із усмішкою опустився на край ліжка.

— Ніколи не чула твого сміху… — тихо промовила брюнетка. Обмовка зірвалася з губ перш ніж вона встигла подумати. Айрен запізно прикусила язика, зрозумівши, що перейшла на «ти», але ангел лише м'яко усміхнувся, показуючи, що зовсім не проти такої фамільярності.

— Я рідко сміюся, — підтвердив він, ковзнувши по ній вивчаючим поглядом. А потім, поглянувши на її відображення, лукаво примружився: — І все ж таки, чи не забагато?

— Якраз! Вони ж чудові, я б їх узагалі не знімала, — Айрен захоплено милувалася то каблучками, то браслетами. Долоні зрадницьки свербіли. Їй дико хотілося заховати всю цю красу по кишенях — суто з інстинкту, хоча вона чудово знала, що скарби й так у її розпорядженні.

— Ну, дві тіари водночас — це точно перебір, — Ерагон спритно зняв одну з них. Зелені камені м'яко заграли в променях світла, поки він крутив обідок у пальцях.

— Нічого не забагато! Вони обидві мені потрібні! — вередливо, зовсім як мала дитина, обурилася Айрен. Вона забрала прикрасу і для певності начепила зверху ще одну. — Поверни!

Короткий стукіт у двері перервав їхні суперечки. На порозі з'явився Локі.

— О-о-о, Айрен, який вишуканий смак! Тобі пасує, — протягнув демон, і на його губах заграла звична хитра усмішка.

— Бачиш, навіть Локі оцінив, — зауважила напівангел, сідаючи зручніше.

— Йому до душі все, що дорого блищить, — відгукнувся його старший брат.

— Проти природи не попреш, — демон усміхнувся, присідаючи на стілець.

Веселощі вмить ущухли. Дівчина зітхнула й почала методично знімати коштовності, повертаючи їх до оксамитової коробочки.

— Є якісь зачіпки? — поцікавився Ерагон, допомагаючи Айрен.

— Левір не спав усю ніч, я якраз іду його міняти. Звісток мало, порадувати вас нічим, — Локі споважнів, по черзі дивлячись то на брата, то на дівчину.

— Мене цікавить інше питання: з якої причини хтось прагне твоєї смерті? Кому ти встигла перейти дорогу? — прямо запитав Ерагон.

«Ну так, звісно… На себе б подивилися! Бліді як смерть, ніби це на вас щойно вчинили замах. Алістей же був за крок від того, щоб сплутати їм усі плани», — промайнуло в голові у дівчини, але зовні вона залишилася абсолютно спокійною.

— Без поняття. Я ніколи не робила нічого поганого.

— Ми знаємо. Але твоя святість явно комусь заважає жити.

— Ой, так, я ж згадала дещо, — схаменулася Айрен. — Дорогою до своїх покоїв я бачила ангела — або архангела, не впевнена. Обличчя не розгледіла, але він поводився дивно: розмовляв із порожньою стіною. Він вдивлявся в неї так, наче там було щось приховано, хоча переді мною була лише гола сіра кладка.

Між братами пробігло помітне напруження. Вони перезирнулися. Невже знову доведеться влаштовувати тотальну перевірку, рівняти всіх по струнці й сканувати кожного до найменшого капіляра та нейрона?

***

— Ти усвідомлюєш, що не впорався з дорученням? — тихо запитав чоловік, поки його пальці вибивали нервовий дріб по боковині крісла.

— Так, мій повелителю. Але ви не казали, що її не налякати звичайним ножем, — хрипко відповів Алістей, обмацуючи вологу від крові чорну пов'язку на обличчі.

— Нікчема! — обірвав його господар. — Тобі було наказано дізнатися про неї все. На що ти взагалі сподівався? Зв'язався на свою голову з ідіотом… Ти ж розумієш, яка плата на тебе чекає за помилку?

Чоловік обійшов Алістея, торкаючись гарячими пальцями до його плечей.

— Я не люблю програвати, — прошепотів господар, різко натягнувши мотузку між руками так, що вона зловісно рипнула. — Ти ж знаєш це, Алістею? Програш залишає в роті мерзенний присмак попелу, який я відчув навіть без загостреного чуття. Помилка — це хвороба, Алістею. А хворобу треба вирізати до того, як піде зараження крові.