Частина 46

***

Поки ангел і демон мчали на шум, Айрен уже не спала, підхоплена тим самим гуркотом. Звук долинув із балкона — різкий, що розбив нічну тишу вщент. Дівчина завмерла, ледь сміючи дихати. Стулки розчинилися, впускаючи в кімнату холодне нічне повітря і тонку смужку місячного світла. А слідом до спальні ковзнула висока тінь.

Чоловік у чорному одязі застиг на місці. Його очі — два бездонні провали — дивилися байдуже й порожньо. На мить Айрен здалося, що до неї з'явилася сама Смерть; бракувало тільки коси, хоча важка присутність гостя не залишала сумнівів щодо його намірів.

Усередині в неї все закипіло від моторошної суміші страху та гніву. Незнайомець мовчав, і в цій тиші виразно відчувалася передчувана жорстокість. Брюнетка не раз опинялася на межі в минулому, але тоді ворог був відчутним. Вона бачила обличчя, читала емоції, могла оцінити свої шанси. Тут же вона зіткнулася з чимось за межами людського розуміння — із чистим втіленням загрози, чию силу неможливо було виміряти.

На превеликий подив Алістея, вона не закричала. У її світі благання про допомогу були марною тратою кисню — вона звикла покладатися лише на власні рефлекси. Рука Айрен гарячково ковзнула під подушку, сподіваючись намацати холодну сталь бойового віяла, але там було порожньо. Зброї не було.

Вона не стала витрачати час на дурні запитання на кшталт «Хто ти?» чи «Що тобі потрібно?». Подібні запитання зазвичай залишаються без відповіді — якщо тільки ваш убивця не схильний до пафосних монологів. Картина й без того була гранично ясною: її прийшли вбивати.

Брюнетка кинула короткий погляд на двері, оцінюючи шлях до відступу, але Алістей виявився швидшим. Він рвонувся вперед, мертвою хваткою вчепившись у кісточку. Дівчина скрикнула, коли її впечатало в підлогу. Власні кістки в зап'ястках відгукнулися різким хрускотом під вагою його тіла. Над самим її обличчям, у холодному місячному світлі, хижо зблиснуло лезо.

— Срібло небесного суду... як іронічно, — прошепотіла вона, і всупереч страху, на її губах промайнула зухвала посмішка.

Не даючи йому отямитися, Айрен різко скинула коліно, із силою вбиваючи його в живіт нападника. Алістей охнув, скрутившись і завалюючись на бік. Цей рух відкрив його шию, і в тьмяному світлі Айрен чітко розгледіла чорне татуювання — зловісний, чіткий трикутник. Вона впізнала цей малюнок.

Зволікання означало смерть. Прямо з долоні Айрен із сухим тріском проріс крижаний кинжал. Вона не роздумувала. Кинувшись зверху, вона смугнула клинком, розпорюючи щільну тканину його рукава. Чорні очі Алістея розширилися. Він очікував на легку прогулянку, думав, що все закінчиться за п'ять хвилин. Він відповів жорстоко. Короткий, нищівний удар у ребра вибив із неї повітря. Айрен здавлено скрикнула, злітаючи з нього і боляче впечатуючись у підлогу, але зброї не випустила. Вона встигла виставити кинжал перед собою, коли він знову навалився, і вони зчепилися в лютому клінчі. Її друга рука почала стрімко покриватися товстою крижаною кіркою, формуючи грубий, важкий камінь. Зібравши останні сили, Айдингер із розмаху обрушила цей крижаний молот йому на голову.

Звук удару був оглушливим. Лід розлетівся блискучими бризками впереміш із гарячою кров'ю, яка віялом бризнула їй в обличчя. Грандіозна важкість зникла — Алістей рухнув горілиць на підлогу. У тиші, що настала й порушувалася лише її хрипким диханням, пролунав стукіт у двері.

— Айрен? Ти спиш? — голос Міліта за дверима здавався звуком з іншого світу.

— Допоможи... — її відчайдушний крик обірвався на пів слові.

Груба, закривавлена рука затиснула їй рот, із силою впечатуючи голову в підлогу. Чужі долоні зімкнулися на її шиї. Удар був таким різким і завдав такого дикого болю, що тіло Айрен звело судомою до самих кінчиків пальців на ногах.

Вона безпорадно дивилася вгору. Важка, темна крапля крові з чола Алістея зірвалася і впала їй прямо на щоку, повільно й пекуче скочуючись униз по шиї.

— А ти виявився... не в тім'я битим, — прохрипіла вона, криво усміхнувшись крізь біль. — Навіщо ти все це затіяв?

Алістей завмер, нависаючи над нею. Кров із рани на його чолі продовжувала капати на її сорочку, бруднячи світлу тканину, але він, здавалося, навіть не помічав цього. Його чорні очі сканували її обличчя з якимось лячним, майже науковим інтересом.

— Хто тебе послав? Той трикутник на шиї... Я впізнала тебе.

Алістей на мить примружився, і в його погляді промайнуло щось схоже на похмуре схвалення.

— Я за запасним ключем! — голос слуги зірвався на перелякану ноту. Він безуспішно смикав ручку, намагаючись плечем вибити дубове полотно.

— Відійди, — холодно сказав Локі, відсторонюючи його вбік.

Демон підійшов до дверей впритул. Його обличчя було безпристрасним. Він притис долоню до замкової шпарини, і з-під його нігтів, прямо з пор шкіри, хлинув потік фіолетової живої темряви. Сотні крихітних комах, що нагадували блискучих мурах, заскрекотіли, заповнюючи щілини й вгризаючись у метал механізму. Вони діяли як єдиний організм, пожираючи перешкоду зсередини.

Усередині кімнати в цю мить розверзлося справжнє пекло. Алістей, почувши метушню в коридорі, розлютився. Його хватка на шиї Айрен посилилася, але дівчина не збиралася здаватися. Відчувши, що свідомість починає меркнути від нестачі кисню, вона вклала всю волю, що залишилася, у відчайдушний жест. Її рука, вільна від затиску, стиснулася в кулак, і підлога під ними миттєво покрилася кіркою колючого льоду. Гострі шипи пробили одяг Алістея, змушуючи його загарчати й послабити хватку. Айрен перекотилася по підлозі, важко кашляючи.