Частина 38

***

У цей час Локі та Фреал повільно пробиралися між похиленими пам’ятниками. Розвідники не помилилися: могили були розриті. Трупи зникли, залишивши по собі лише рване саваgenericння та глибокі борозни в липкій грязюці, що вели в бік лісу.

Левір опустився на коліно. Він зачерпнув жменю могильної землі, дозволяючи чорним крихтам повільно просочуватися крізь пальці.

— Чекати на порятунок... яка паршива стратегія, — процедив він, дивлячись на те, як залишки праху осідають на його чоботях.

Локі, стоячи біля краю, зазирнув у розбиту дерев’яну труну. На його губах грала звична, трохи болісна усмішка.

— А це щось новеньке. Не думав, що він опуститься до такого. Піднімати тих, хто вже віддав борги світу... — Він похитав головою. — Уявляю, що зараз коїться у нас «вдома». Душі, мабуть, щосили виспівують серенади демонам.

— Терпіти не міг цю роботу, — кинув Фреал, випрямляючись. — Але визнаю: тут принаймні є різноманітність.

— Але навіщо йому старі кістки? — Локі без зайвих роздумів стрибнув просто в яму. Важкий, солодкуватий запах розкладу та вогкості вдарив у ніс, на мить переносячи його в рідні чертоги, де подібний аромат вважався чимось буденним. — Невже його ляльок забракло для масовки?

— Швидше за все, він досі намагається зрозуміти як душа приходить в тіло, — задумливо промовив він. — Хоче дізнатися, як створюється життя і де та межа, за якою воно ламається. Це не армія, Локі, а для експериментів... усе, що можу припустити.

Езерхай легко вистрибнув із ями, обтрушуючи руки від цвинтарного пилу. Він обвів поглядом сусідні розриті ділянки й спохмурнів.

— З тобою в такі місця ходити — тільки апетит псувати. Навіть мені стає ніяково від твоїх теорій. — Він вказав на дві порожні могили поруч. — Взяв чоловіка й жінку... Як символічно. Що далі? Спробує вивести нову популяцію мертвечини?

— Тебе теж неможливо слухати, — огризнувся Левір, струшуючи з пальців налиплу землю. — Ще мені закидаєш, мовляв, я...

Договорити він не встиг. Десь у глибині цвинтаря, за стіною густого туману, сухо клацнув камінь об камінь. Демони обернулися одночасно. Погляди миттєво стали зосередженими й холодними. У місячному світлі вони чітко бачили, як між похиленими пам'ятниками ковзають тіні, завмираючи в темряві склепів.

— Без господаря вештаєтесь? — кинув Локі в порожнечу, і в його руці з тихим шелестом матеріалізувався фіолетовий клинок. — Він у нас дещо вкрав, і ми в поганому гуморі!

Тіні не відповіли.

— Підкинули ж нам роботи, — з передчувальною посмішкою промовив Левір. Він оголив меч, і по лезу, від гарди до самого вістря, з тихим гулом побігло руде полум'я.

З-за надгробків, смикаючись, наче маріонетки на обрізаних нитках, виповзли розмиті чорні силуети. Шестеро. Троє чоловіків і три жінки. Локі примружився, впізнавши в одній із них ту саму відьму, чиє тіло ще нещодавно розгойдувалося в зашморгу.

— Мертвою ти мені подобалася більше, — проспівав Локі, і його долоні оповило отруйне фіолетове полум'я.

Понівечені вдарили без попередження. Відьма метнулася вперед, стелячись по землі, як кішка, а потім різко злетіла вгору. Її хребет хруснув, постать спотворилася, руки витягнулися, перетворюючись на кістляві батоги. Друга жінка — та, що за життя встромила собі в очниці кухонні ножі, — стрибнула на Фреала збоку. Вона була сліпою ще до смерті, що зіграло Тенарісу на руку. Він умів підкреслити пензлем будь-яку потворну деталь. Руків'я ножів, що стирчали з її очей, зловісно зблискували, поки вона неслася на демона, орієнтуючись на жар його клинка.

Левір зреагував миттєво. Щойно відчувши за спиною рух, він розвернувся на місці, і його рука зімкнулася на горлі нападниці. Він притиснув сліпу кухарку до землі з такою силою, що під її спиною тріснув надгробок. Тієї ж миті його долоня спалахнула лютим пекельним вогнем. Понівечена забилася в конвульсіях, сповнюючи цвинтар роздираючим, нелюдським криком — чорна оболонка її плоті почала осипатися сірим прахом, аж поки тінь не розлетілася на клапті, немов зотліла ганчір’яна лялька.

Але перепочинку не було. Зі спини на Фреала вже летів другий мрець: без однієї ноги, чиї рухи здавалися ламаними й неприродними. З його розірваної щоки стирчав зазубрений уламок дзеркала, який Тенаріс змусив його проковтнути. Нещасний старий, що чекав на сина й онуків того вечора, так і помер у кріслі. Навіть після смерті на його обличчі зберігся застиглий крик сина, який знайшов тіло під глузливим написом на стіні: «НЕ ХОДИ ПО ТОНКОМУ КРАЮ».

Локі скинув руку, і з його пальців зірвалася тонка, як павутинка, фіолетова нитка. Одним витонченим рухом Езерхай накинув зашморг на шию Понівеченого, ривком поваливши його горілиць. Варто було нитці торкнутися чорної плоті, як вона розсипалася на сотні крихітних пульсуючих колючих кульок. Подібно до паразитів чи голодних черв'яків, ці іскри почали вгризатися в матерію тіні, проїдаючи її зсередини. Чоловік забився в агонії, його тіло неприродно вигнулося, вивертаючись навиворіт під натиском пожираючої магії, поки він остаточно не розчинився в нічному повітрі.

Втішаючись цим видовищем, Левір різко обернувся і зіткнувся з третім Понівеченим. Крутнувшись, немов у танці, демон ударив його ногою, розсікаючи тінь червоним димом. Обличчя Понівеченого перекосило — він відчував, як світ перед ним остаточно згасає.

Локі різко пішов униз, практично у шпагат, пропускаючи кістляві пальці Понівеченого за лічені сантиметри над своєю головою. Тінь, не встигнувши загальмувати, пронеслася повз, розрізаючи повітря там, де щойно була шия демона. Демон на мить завмер у напівприсіді, прикривши повіки. Коли ж він розплющив їх, звичний багряний колір очей потонув у отруйному фіолетовому сяйві. Від його тіла, немов відшаровуючись від самої реальності, відокремилася примарна копія. Фіолетовий двійник, витканий із чистої магії та їдкого диму, рвонувся слідом за Понівеченим. У два стрибки наздогнавши чоловіка, копія застрибнула йому на спину, намертво вчепившись кігтями в горло і тягнучи мерця вбік.