Частина 37

***

Спустившись, дівчина завмерла: хол першого поверху перетворився на місце катастрофи. Слуги, метушачись, намагалися зібрати докупи те, що ще вчора було гордістю Цитаделі. На холодній плитці, упереміш із сірим пилом, лежали сумні уламки. Статуя, що слугувала серцем цього місця, була понівечена: витончене крило ангела роздроблене, ріг демона надламаний, а руки, що раніше спліталися у складному жесті, були відсутні зовсім. Дивлячись на це кам'яне кришиво, брюнетка не могла збагнути, яка сила здатна на таке руйнування. Тривоги додавало й те, що Алістей — той, хто мав бути тут першим, — безслідно зник.

Однак ранок приніс із собою дивне умиротворення. Від нічного безладу не залишилося й сліду: підлога була вимита до блиску, а понівечену статую приховали цупкою тканиною, пообіцявши відновити її, чого б це не коштувало. Запахло смачною їжею, і нічного жаху наче й не було. Одразу стало здаватися, що це просто нещасний випадок.

— Повелителю, я хотів би принести свої найщиріші вибачення за завданий вам клопіт, — підвівся Алістей, винувато схиливши голову.

Айрен ледь не вдавилася сніданком, але стрималася, прикривши рот рукою.

— Наступного разу кидай свій бумеранг надворі, — суворо мовив Ерагон, не відволікаючись від трапези.

Варто було Алістею вклонитися і сісти, як Айдингер впилася в нього поглядом. Вона торкнулася ліктем Езерхая-молодшого, змусивши того нахилитися до неї ближче.

— Тобі не здається, що з ним щось не так? — тихо запитала Айрен.

Локі ліниво оглянув юнака. Його щелепи завмерли, переставши пережовувати їжу.

— Просто вбий його, — відповів він, втрачаючи інтерес до розмови.

Напівангел витріщилася на демона, який як ні в чому не бувало повернувся до сніданку. Його слова прозвучали дуже серйозно, але в цій затії вона точно брати участі не буде.

«Учора Алістей був майже холодним. Його голос звучав м’якше. А сьогодні? Ця його різкість… вона не здається природною».

Закінчивши з їжею, Локі сказав:

— Ходімо, час тренуватися. І цього захопи, — демон ляснув Алістея по плечу і пішов.

Айрен впіймала на собі мимолітний погляд Ерагона і тут же густо почервоніла, але природна холодність допомогла їй швидко опанувати себе. Вона пригнітила почуття, що спалахнули, і зосередилася на завданні, яке вже чекало на неї.

— Мені сказали йти з тобою, — мовив Алістей.

Напівангел кинула на хлопця нерозуміючий погляд і, нічого не відповівши, кивком веліла йти за собою.

Спостерігаючи за ним у тренувальному залі, дівчина помічала, що Алістей сильно змінився з минулої ночі. Вранці його наче підмінили: він став ввічливим, покірним і спокійним. Таким самим вона бачила його у в’язниці, але тоді над ним висіла загроза, і його стан був зрозумілим. Хоча як ще має поводитися слуга?

— Айрен, тримай віяла міцніше! — вивів її з роздумів суворий голос Локі. — Відпрацьовуй прийом як слід.

Алістей, своєю чергою, тренувався осторонь, і мечем він володів блискуче. Рухи були різкими та точними, і дівчина мимоволі згадала, як легко повалила його на підлогу вчора. Як такий досвідчений воїн міг настільки незграбно кинути бумеранг і накоїти лиха? Помітивши, що рука Алістея потягнулася до меча одного з панів Цитаделі, брюнетка завмерла від жаху. У ту ж мить Локі випустив із долоні чорну попелясту нитку. Вона ковзнула в повітрі, наче хитра змія, і обвилася навколо зап’ястя хлопця. Демон різко смикнув нитку на себе, ніби утримуючи собаку на повідці й вказуючи, куди можна йти, а куди — ні. Від цієї сили юнак втратив рівновагу і впав на землю, а темна димка тут же розсіялася в повітрі.

— Навіть не думай це чіпати! — грубо сказав Локі.

Алістей скрутився від болю, потираючи зап’ястя, яке почорніло від попелястої нитки.

— Приклади-но йому лід, Айрен, — кивнувши в бік хлопця, демон пішов на коротку перерву.

Айрен важко зітхнула й підійшла до Алістея. Той сидів на холодному кахлі, але навряд чи відчував його — пекучий, пульсуючий біль затьмарював усе інше. Дівчина опустилася на коліна, скорочуючи дистанцію, і обережно накрила долонями місце опіку. Хлопець різко зашипів, зціпивши зуби так, що на вилицях заходили жовна. Але за мить гнівно напруження змінилося подивом: від її пальців по його шкірі поповз легкий мороз. Візерунок інею, тонкий та витончений, розквітав просто на очах, витісняючи жар запалення. Айрен ще не до кінця усвідомлювала природу своєї сили, але бачила, як розгладжуються зморшки біля його очей і як рвучкий видих полегшення зривається з губ пораненого.

— Ти навіщо туди поліз? Це не можна чіпати.

— Він так яскраво переливається. Стало цікаво, яка сила його живить.

— Це меч напівбога. Ти без голови залишитися хочеш?

Алістей коротко засміявся, розглядаючи обличчя брюнетки. Він облизнув внутрішню сторону щоки, промовивши:

— Бачу, ти тут не перший день. Як тебе звати?

Айрен представилася.

— Невже? Наша рятівниця, чий труп має стати фундаментом для світлого майбутнього? — Хлопець розтягнув губи в усмішці, яка більше нагадувала оскал. — Чарівно.

— Що ти сказав? Чий труп? — напівсмертна підійшла майже впритул, дивлячись йому в очі.