Частина 34

***

— І чого ти х-оті-і-в? — вимовив Локі, зубами відкриваючи затичку в пляшці.

— Сьогодні я бачив, як працює ім'я тієї, яку ти щойно образив. У тебе що, гаманець товстий? Не думаю, що тепер ти зможеш купити її дорогою сукнею.

— А брязкальця нащо? Усі дівчата люблять діаманти. А у злодіїв руки так і горять вогнем їх помацати, не переймайся з цього приводу, — демон легко впав у крісло. — І? — урочисто кинув він запитання.

Ерагон утомлено присів за стіл.

— Алістей відмовився розмовляти зі мною. Смерть його не лякає. Але варто було Айрен увійти до камери… він заговорив. Сам. Без жодного удару.

Локі видав тихий, украдливий смішок, блиснувши очима з темряви.

— Вона не просто спокійна, Локі. Вона випромінює певні вібрації. Цей Алістей сидів у темряві й болю, аж ось з'являється вона. Я відчув, як від неї йшла та клята аура — невидима, проте відчутна. Це її внутрішня частота спокою. Айрен підпорядковує собі людей не страхом, а тим, що поруч із нею їхній власний біль затихає. Невже це було важко написати в цій книжці? — Ерагон відкинув убік книжку із зеленою обкладинкою, яку зазвичай ховав у столі.

— Ти хочеш сказати, що вона підкорює їх, сама того не усвідомлюючи? — демон обернувся, його брови зійшлися на переніссі.

— Саме так, — кивнув Ерагон. — Вона транслює спокій у світ, де всі звикли до війни. Людина відчуває це світло і підсвідомо хоче зігрітися, відкритися йому. Алістей заговорив, тому що в її присутності він перестав почуватися полоненим.

— Якщо її вібрації такі сильні, то скоро вона почне впливати і на нас. Мир і спокій… У Цитаделі ніколи не було місця таким речам.

— Значить, те, що написано в книзі Витоку — правда? Айрен дійсно ангел миру?

— Вона напівангел, — виправив Ерагон. — Ось тому сила імені діє нестабільно. Якщо це так, то всі наші плани підуть шкереберть. Спочатку я думав, що все це — дитячі вигадки. Я спостерігаю за нею дуже довго і жодного разу не бачив, щоб сила її імені працювала. Звідки взятися таким силам?.. Ангел миру… уявити смішно.

— Паршиво, — причмокнув Локі, водячи пальцем по бильцю крісла. — Але як би там не було, дотримуємося старого плану.

— І зміни батіг на пряник, поки ти остаточно все не зіпсував. Дозволь їй повірити, що весь цей світ обертається навколо її милої персони. Жіноча пильність тане дивовижно швидко. Тим паче у нас тут особливий екземпляр: після її осінніх ночівель у канавах будь-який сухий куток і добре слово здаються раєм.

— Знаєш, я сьогодні помітив, що в Айрен свої шестерні в голові. Наодинці з собою вона така задумлива й серйозна — прямо як ти. Я ніяк не можу розгадати її. І ось ще загадка: що вона забула біля дверей твого кабінету? Ти викликав її «на килим» для чергового сеансу повчань, чи вона сама почала виявляти до тебе… надмірний інтерес?

— Ні. Вона справді почала приходити частіше, але від цього немає жодних проблем.

— Тобі видніше.

***

Наступного ранку всі сиділи в залі ради, з цікавістю поглядаючи на новенького, який почувався значно краще.

— Мій господар помер кілька днів тому. Я тут за його останньою волею — служити вам так само вірно й довго, як йому, — спокійним тоном почав Алістей.

— І чому ми маємо йому вірити? — різко запитав Левір і, вставши зі свого місця, підійшов до хлопця, хапаючи його за комір чорної сорочки. Той, своєю чергою, не ворушився, а лише завмер, наче розуміючи, що демон збирається робити.

Червоні очі забігали, читаючи в погляді Алістея останні події. Міцна рука потроху відпустила комір, а потім Фреал спокійно сів.

— Я не бачу його мертвої пики у твоїх спогадах. Як ти це поясниш?

— Я не застав. Його вбили не в мою зміну.

Фреал не вірив. Він кивнув новому генералу, який посів посаду після смерті попереднього. Високий демон схилив голову, прочитавши по очах німий наказ, і випарувався із зали. Він та ще пара солдатів вирушили провідати такого собі загиблого союзника, з яким не дуже ладналися справи.

— Я хочу попросити при всіх вибачення за мою потворну гостинність, — почав Ерагон. — Новини у нас, як і раніше, мізерні. Розвідники нічого не знайшли, а смерть генерала демонської армії так і залишається загадкою. Будьте пильними. Відтягуючи свою появу, Тенаріс тим самим змушує впадати у ще більшу напругу.

Айдингер і не слухала цей награний офіціоз. Як і першого дня, Езерхай розвів руками, даючи зрозуміти, що раду закінчено. Сейт підкликав рукою до себе ученицю, яка думала, що сьогодні її не чіпатимуть, і вони мовчки пішли на заняття. Алістея одразу ж оточили Локі та інші, засипаючи його запитаннями, які тепер здавалися Айдінгер лише далеким, неважливим шумом.

Вона інстинктивно шукала порятунку від цього гулу, і ноги самі привели її до важких дубових дверей. Варто було їм зімкнутися за спиною, як метушня Цитаделі відсіклася, немов за командою. Голоси притлумилися, перетворившись на нерозбірливий шепіт стін, а на зміну їм прийшла оглушлива, густа прохолода. Бібліотека здавалася єдиним місцем, де час мирно застиг. Тут він не мчав разом із інтригами ради, а все ж таки вітав мудрістю предків. Навіть аромат книжок був незмінним — точно таким самим, як учора й позавчора, даруючи душі те особливе відчуття безпеки. Вражаюче явище — аромат може нагадувати про людину, коли тієї вже давно немає, тим самим зберігаючи її присутність у цьому світі, навіть якщо ти просто сидиш на вулиці.